Basic HTML Version
:
a
Степан Руданський.
ЧОРНІ ДУМИ звисли.
Не згадаю гадки,
Не змишлю я мисли!...
Як чорнії хмари
Чорні думи звисли!
Порадь, мати, що дїяти,
Ой чи жити, чи вмирати:
Порадь, моя мати!
Роспукає серце,
Каменїють груди...
Скажи, моя нене,
Що зі мною буде?
Кажуть люде: „в сьвітї чари,
В сьвітї люде, не татари:
Не будеш без пари!”
Ой сьвіте мій, сьвіте!
Лушпина оріха!
Де твої роскоші,
І де твоя втїха?
Нудно в тобі, як в неволї,
Тільки мука, тільки болї, —
Нї волї, нї долї!
І ви, мої люде,
Люде — не татари,
Чи хоч раз ви руку
Сиротї подали?
Кому горе — горе й буде,
Другим жалю не прибуде...
Люде-ж мої, люде!
Наоколо глянеш —
Та й каменем станеш,
А на себе глянеш —
Як билина вянеш.
Лист за листом опадає,
Рік за роком упливає,
Назад не вертає!
Не згадаю гадки.
Не змишлю я мисли,
Як чонії хмари,
Чорні думи звисли.
Порадь, мати, що дїяти:
Ой чи жити, чи вмирати:
Порадь, моя мати!