Basic HTML Version
Антін Лотоцький.
СЕСТРА-КОЗАЧКА.
OGOOGOOOO
Історичне оповідане на основі народної піснї.
а запороських зем
лях,
недалеко
границі', між го-
рішним бігом рік
Орелі та Донця
стояв
чималий
хутір. У сьому
хуторі жнв уже
від непамятних
часів рід Петрен
ків. Як давніш
буй сей рід ніхто
не знав, навіть у
<*ем’ї Петренків.
Оповідали лише
собі в їх роді,
що колись давно
прийшов був на
Сїч козак Петро.
Завзятий був се козарлюга,
лицар славний на ціле З а -
пороже, а при сім силач над
силачами. Кількома наворо-
тамп був він кошовим ота
маном. богато битв звів із
Турками й Татарами, а все
виходив з них переможцем. Невір-
тгі бояли ся його як огню, саме імя
його наводило страх на них. А кобзарі
по всій Україні енівалп думи і пісні у
його честь. В часі одної виправи на Ту
реччину визволив він враз із иншими
невольниками й одну дівчину. Я к поба
чив її козак Петро, залюбив ся на смерть,
така краля була вона. А й дівчина всім
серцем покохала молодого, гарного,
славного козака. Не жити вже йому на
Січи! Ось і візвав він товариство на р а
ду тай каже:
— Панове молодці', славні Запорож
ці! Думав я вік увесь у наш ій славній
Січи звікувати, враз із вами козацької
слави добувати, так доля инакше су
дила! Сподобала ся мені дівчина, сам
Бог мені її післав, так хочу я у власній
хаті з нею вік звікувати. Та не кину я,
товариші, моєї шаблюки сестриці. У
кождій тривозі, у кождій потребі, на пер
ший поклик я прибуду з вами добувати
козацької чести та слави.
— Славно, славно! — загули Запо
рожці, славно батьку Петре!
Тут виступив ґенеральний писар і
каже:
— Панове товариство, дозвольте й
мені до вас слово держати! Коли вже та
ка Божа воля, щоби наш батько кошо
вий та на своз хазяйство перейшов, то
нехай уже так буде! Та не слід нам зго
дити ся на се, щоби він наші землї зо-