Basic HTML Version
7. Шевченко.
ТАРАСОВА НІЧ.
Ш./рознутї кобзар сидить
Та на кобзї грає;
Кругом хлопці і дівчата —
Як мак процьвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як Москалі, Орда, Ляхи
Вились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку в ранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує,
Аж лихо сьмієть ся:
„Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеть ся;
Було колись панували,
Та більше не будем...
Тої слави козацької
По-вік не забудем!
Україно, Україно!
Ненько моя, ненько!
Як згадаю тебе, краю,
Завяне серденько!
Де поділо ся козацтво,
Червоні жупани?
Де поділась доля, воля,
Бунчуки,' гетьмани?
Де поділось? — Ізгоріло!
А чи затопило
Сине море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують І
Грай же, море! мовчіть гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, дїти козацькії!
Така ваша доля!
Встає хмара зза Лиману,
А другая з поля:
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не вратує,
Козачество гине,
Гине слава, батьківщина,
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії дїти,
Кохають ся невінчані,
Без попа ховають,
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
„Бідна моя Україно,
Стоптана Ляхами!”
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру ратувати,
Обізвав ся орел сизий
Та й дав Ляхам знати!
Обізвав ся пан Трясило:
„А годї журить ся!
А ходім лиш, пани брати,
З Поляками бить ся!”