Basic HTML Version
ІМ П Е Р А Т О Р С Ь К А А К А Д Е М ІЯ Н А У К
В П Е Т Е Р Б У Р З І ПРО У К Р А ЇН С Ь К У МО ВУ .
— 144 —
Академія наук, се найвисша повага
в наукових справах. В Росиї е така ака
демія в Петербурзі.
Коли в 1904. р. вибухла в Росиї ре
волюцій, коли під ударами і сеї рево
люції і воєнних погромів хитались під
стави росийської держави, тодї росий-
ське иравительство задумало змінити
трохи свою варварську політику між ин-
шим також супроти українського народу.
Тодї то росийський комітет міністрів, за
становившись над з а б о р о н а м и н а
у к р а ї н с ь к е д р у к о в а н е с л о в о
в Ро с и ї, поручив міністрам просьві-
ти і внутрішиих справ, щоби по засяг-
нешо гадки в сіп справі київського ґу-
■бернатора, Імператорської Академії На
ук і університетів київського та харків
ського, застановили ся над сими забо
ронами і свої гадки в сій справі пода
ли під розвагу комітетови міністрів. Всї
запитані інституциї висловили ся за зне-
•сенєм заборони українського слова. Зо
крема петербурська Академія Наук ви
готовила в сій справі обширнпй м е м о-
р и я л і .випечатавши його, иредложила
міністрам.
До уложедя отсього мемориялу ви
брала. Академія осібну комісию, до ко
трої увійшли найвизначнїйші на цілу
Росию учені професори снециялїсти:
Корш,' Фамінціїн, Заленський, Фортуна-
тов, ПІахматов, Данилевеький і Оль-
денбурґ. Всі вони кромі Заленського є
Москалями. Головним референтом ви
брано Шахматова, звісного в цілій Ев-
ропі специялі'ста від історії язика і ста
роруського письменства.
Сей реферат Академії Наук в Пе
тербурзі’ стоїть на грунтї окремішности
українського народу, його мови і пи
сьменства, його історичної традициї і
права на свобідний національний роз
виток.
Нема в нїм і сліду про те, наче
би українська мова була нарічєм мо
сковської. Мемориял виразно трактує
яко р і в н о з н а ч н і національні оди
ниці нарід московський .і український,
мову московську і українську, а
нема
в нїм зовсім бесіди про якусь народність
і язик „общерусскій” .
Мемориял з цілою рішучостю дока
зує, що
жадного „общерусского” язина
нема і не було,
що так званий „обще
русскій литературний язик” се лише я-
зпк м о с к о в с ь к н й а б о в'є л и к о-
р у с ь к и й, цілком чужий українському
народови.
Так рішила петербурська Академія
Наук в справі української мови. І голов
но на основі її мемориялу росийське
иравительство знесло дійсно в 1905. р.
звісну варварську заборону з 1.876. р.
на українське друковане слово.
Коли сказала своє сильне слово най-
ііоважнїйша сьвятиня наук в Росиї, що
наша мова і московська се дві окремі
самостійні мови: що наш нарід і мос
ковський се два окремі, самостійні на
роди, то що-ж супроти сього значать вся
кі иніиі продажні голоси русофільські,
котрі мають відвагу казати щось иншо-
го? Хто ученїішіий, чи такий Бендасюк,
Дудикевич, Бобрінський, чи члени ро
сійської Імператорської Академії Наук в
Петербурзі?!
Конець кінцем всякий спір про са
мостійність нашого народа і його мови
з огляду на рішене петербурської Ака
демії Наук, тепер навіть не мислимий.
Наука сказала своє слово, а перед на
укою навіть росийські шпіони повинні
мати пошану.