Basic HTML Version
Василь Стефаник.
П і д
Мала Доця ходила лавою поза пле
чі ґаздів, що писали коло довгого стола
свої імена. Кождий зі взору. Грубпми
руками оті писар,і обходили з кождого
О.оку, відки би найліпше їм почати.
Грудьми притискали так до стола, що аж
скрипів. Наука йшла тихенько, лишень
чути було млясканя губів, як ґазди мо
тали луфко в ротї. А білявенька Доця
заглядала до кождого, чи добре пише.
— Дощо, іти, а подиви си, як воно
вигльидае?
— Ще чепірнате, таке як нечисане
довіємо, ще пишіт.
І ґазда пхав олівце в рот і зачинав
знов писати.
. — А ну
h q
глипни на мО)Є, бо я
вже его чешу другий вечір, аж нї гру
ди
больи. Ану читай, що я написав.
— Павло .Назаренко.
— Акушт> я. Та так воно там стоїть,
щдг кождий Ііізиаст?
— Хто вчвдщй тац кождий.
І Павло почервонів з утіхи й оглядав
карточку з усїх боків.
— А ну но я ще раз его віпишу.
І нахилив ся і слинив олівце.
Доця якось дуже поважно ходила по
за плечі ґаздів, її мама дивила ся з печп
і
утихомирила хлопців, аби не верещали,
бо вуйки позмилюють нумепа.
На лаві сидїв старий Яків Яремів і
з
великим вдоволенєм дивив ся на оту
науку. Врешті' не міг видержати, аби не
заговорити. Дві годинї глядів із найбіль
шою увагою, а тепер но втетайв.
— Мой, ґазди, та лишіт трохи на
завтра, таже груди вам потріскають.
Ґазди '.підніали голови і як прошиб-
лені
виглядали.
Х Е 2 Х С .
— В;шукав ем вам добро тай маете
минї иодьикувати, а Доци маете дару-
нок купити.
— Та хто вас на таке нараїв?
— Біда мене на це нарадила.
— Яка біда?
— Викслї.
І старий Яків став розповідати вже
сотний раз, як то було.
— Таже всї знаєте, що-м на горівку
не дззав землю по банках, бо би нї
Бог скапав. Але стара мене запхала.
— Як стара?
— Ви мой і молодї і вчьите си ви-
жу письма тай нічого не знаєте. Уходит
з комори тай каже: мой, старий, таже
муки нема лиш зо дві мисчинї в міху.
А я подумав, подумав тай гай до міста
писати си на сотку до заволїчкового
банку.
— Прийшов я, зиаете, до банку і ка
жу, шо так і так: не стало хлїба межи
діти тай прошу, пане, вашої ласки тай
божої позичити сотку.
— Ґрунт маєш?
— 6, пане, таже без грунту сегодни
піхто не даст.
— А стоїть на тобі?
— На минї.
— Табула чиста?
— Гст все чисто.
— Довги маєш?
— Та дес межи Жидадні є не такий
то довг, лиш струп. Та вже за цу сотку і
хлїба межи діти кину і Жидам рот зат-
каю.
— То принеси аркушок і анїстрат
тай п'йдеш на посїцзенє.
— Та коли прийти на посїдзене?
— Говори до мужика, тебе на ііосї-
дзенє не треба, лиш паперів.