Basic HTML Version
Лев Лотоцьний.
Зимовий ранок. Мороз, ще й вітер
подуває. Брисько залїз в буду і звив ся
в клубок. Ворони покракують на вер
бах... Тріпочуть крилами, та боять ся із
верб відлетіти. Поморожує їх... А й Ар-
темко Сус на подвірю. Стоїть і розгляда-
єть ся, начеб не чув нї морозу нї вітру.
Він надяг кожух і опанчу та підперезав
ся ременем. На ногах великі барлаки,
а на голові смушкова шапка. Йому не
в гадцї зимно. В нього инпіий клопіт...
Наготовив якраз сани до лїса. Його
жінка Марунька прочитала йому гарний
„пацєр“ . Вона назвала його ледачим ґа
здою. Дорікала, що навіть не вартує .$
халупника, бо і той на плечп принесе
вязку дров, а він має і худобу, а дров на
обістю нема. Сукотала йому голову до о-
півночи і спати не дала. І сь рад-не-рад
вибираєть ся він до лїса. Та коби то ще
до лїса, а то на свою сїиожать, коло скар
бового лїса. Він взяв її за жінкою, тому
яких ЗО літ. Гарна сіножать! 6 трава, а
й дерево росте. Рік по рокови й ось ви
росли тамки
в я і є
здорові дуби.
6 і
бере
зи, а й клени найдуть ся. 6 і кругляк гра
бини, а й два буки близнюки узяли ся
відкілясь, мусить зі скарбового лїса за
несло насїнє й вони виросли. Гарна сі
ножать, нічого собі! Та на лихо, наста
ли „кепські“ часи. Пан не дасть дров,
анї даром анї на відробок. Лиш купи і
купи! Та де того купила взяти? Сяжень
ЗО корон! Хоч корову зжени!
Взяв ся до сїножатп і по кількох ро
ках прорідив зовсім дерево. Впало кіль
ка беріз, а й дуба звалив торік простого
'як сьвічка! Аж серце краяло ся! А тут
все дров і дров! Розсадило би тебе з тво
їми дровами! Чи їсть їх, чи щось?!
Артемко з пересердя вхопив сани за
дишель і пошуркав ними по енїгу. Кри
вулі заскрипіли. Немов' регочуть ся кля
ті: Ох, треба, треба тих дров! Чим-ттапше
здуриш, а вивершити треба! Страх! І ось
бабиско до тижня спалить все до тріскиї
Страх! Страх!
*
Артемко ставав щораз лютїйший.
А
тут і жінка так квасить з тим обідом!
Сонце вже геть, геть... Щоби скоротита
собі час, поглянув на скарбовий ліс. Та»
в закутинї, за ровом і його сіножать. О,
він знає її добре! Знає, де яка деревина
росте, кілько дубів, кількЬ беріз, а кіль
ко .кленів, в там і два буки і •тринайцятК
грабів, а все просте, дорідне,-якраз на,
материял... До чого-ж тут взяти ся? Со
кира задрожить за першим ударом, наче
душа застогне в дереві. Все просте як
сьвічка! Рубай, що хоч!..,
,
Артемко переходить гадкою поперед
усі дерева, приглядаєть ся їм по черзі і
нема, нема непотріба на опал! Нема! Аж
ось — і квасниця. Ся чепірната влїзлл
йому в очи. Вона при порубі, в самім ку
ті, під скарбовим лїсом... Гей! Гей! Ста
ра вже, стара! Мох посивів вже на кону
рах! З десять літ вже, як перестала ро
дити. Постаріла ся, як і він...
Артемко всьміхнув ся сам до себе.
Він нагадав собі тоту квасницю, як ше
молодою була, тодї, тодї...
*
*
*
Пригадав собі давний час, як він ше
був парубком. Зайшов був раз в лїс зв
ріщем, та якось впйшов з вязкою аж на
сіножать Чипіликів. Аяе зирк, а тут ж
квасници їх донечка Маруся. Comw '