Basic HTML Version
—
194
—
В часі замітаня другої класи знайшла Юлька в лавці
гарну картку з видами. Вона сховала її під кафтаник і
працювала дальше. Аж скінчивши трету класу, присіла
на лавку, поставила коло себе лампу і виймила картку.
Картка представляла малу гарну дівчинку, що си
дить на колінах своєї матери. Мати обіймає її руками і
притулює свою голову до головки дитини. На лици дів
чини малюєть са щастє і вдоволене. Юлька огланула за-
висно картку і мимохіть прочитала кілька слів, акі були
виписані на краю картки. Се писала очевидно старша
сестра до свого брата. „Найдорозший братчику — чи
тала Юлька — дякую тобі за бажаня. Я дістала на імяни-
ни від татка гарну суконку, а від мамці золотий перстень.
Дуже сим тішу ся. Цілую тебе сердечно — твоя Юлька” .
— Також Юлька — подумала собі дівчина. — Яка
вона щаслива... Має тата, маму, братчика... Дістає на
імянини дарунки... На неї памятають... А а? І а Юлька...
Та деж мій тато, де моя мати?
В гарних, великих очах Юльки засіяли сльози.
— Замісць родичів — люта господиня; замісць по
дарунків — кулаки. Ще доки жив вуйко, бодай він деколи
упімнув ся за мною. А тепер хоч пропадай...
Юлька глянула знова на картку.
— І ся намальована дівчинка щаслива. Може і во
на зове ся Юлькою? Та яка ріжниця між нами! Вона на
колінах у люблячої матери, а я? Може нинї-завтра прий
де новий сторож і я опинюсь на улици. Чиж не казала
вже господиня, щоби я шукала собі якого місця? І деж
я пійду? Хто мене возьме?
Дівчина -сперла голову на лавку і захлипала.
В иікільних печах свистав вітер, довгими коритара-
ми блукали нічні тїни. крізь вікна кляс заглядали перші
проблески осїнної днини, а Юлька спдїла все ще похи
лена над лавкою і хлипала і хлипала...
А Ф О Р И З М И .
По радіснім вечері слідує часто сумний ранок.
Коли брехун говорить правду, то йому не вірять.