Basic HTML Version
—
198
—
теплі груди. А женщина гладила тоненькими пальчиками
його лискучу шкіру і прикладала до неї своє горяче
личко. Та небавом скинула вужа на землю і сказала з
жалем:
— О, великий Брамо, чиж пестощі будуть всилї
заступити мені цілий сьвіт? Сотвори мені таке єство, ко
тре я могла би величати і бояти ся його.
І великий Брама сотворив льва.
Вийшов він до неї величний і відважний і дивив ся
на неї спокійно, але рішучо. Женщина не тямила себе
з захвату. Хвилину дивили ся собі прямо в очи; нараз
лев потряс густою гривою і заревів.
Страшний рев проникнув аж до глибини густі лїси
і гори, аж луна покотила ся далеко і ехо відізвало ся
в пустарях.
Женщина задрожала з переляку і чим скорше скрила
ся в гущавину.
— Не хочу льва! — крикнула — досить того, не
хочу! Дай мені' радше когось такого, щоби мене бояв ся.
І ласкавий Брама сотворив пса.
Женщина врадувала ся. Гладила його, цілувала, у-
чила ріжних штучок, тягнула його за довгі уха, грозила
йому пальчиком і карала. А пес бояв ся її, лестив ся ко
ло її ніг, лизав її ноги і заглядав їй в очи. Коли йому
грозила, то втікав, а коли закликала, то прибігав і вив
ся з утіхи. Промовляла вона до нього то з гнівом то з
ніжними пестощами і обоє розуміли ся досить добре. Од
ного разу виломила вона прут і вдарила його.
Пес заскавулів і втік.
Женщина станула наче вкопана. її очи потемніли,
брови збігли ся до купи, а уста стиснули ся від болю. І
серед розпуки вирвав ся голосний крик із збуреної груди:
— О, всемогучий Брамо, дай же мені когось, хто
одушевляв би ся мною, служив мені... Щоб я могла його
дразнити і переслідувати, а він щоб ніколи не втік від
мене!
І милосерний володїтель сотворив мущину...