Basic HTML Version
—
82
—
Простояв всю ніченьку ту.
Чомуж ти, бажана і серцем кохана,
Вийти боялась у той час?
Ми би посиділи і в двох пораділи
І там би ле бачили нас.
Колиж і кохатись, коли й любуватись,
На вічнеє щастє ждучи,
Як не тов добою, коли без спокою
Кричать одні тільки сичі?
Колиж гомоніти і серцем спочити,
Забувши щоденне горе,
Як не тов порою, коли над тобою
Сьвітять і місяць і зорі?
Найболючійше.
(Пише Ф. Е. Кляйншмідт, воєнний кореспондент з армією Гінденбурґа).
Питаєте, який випадок записав ся найглибше в моїй
уяві? На се тяжко відповісти. Пересічний воєнний кореспон
дент рідко коли бачить рішаючу хвилю. Він чекає у воєнній
кватирі на нагоду, коли його раз на місяць відпровадять під
війсковою ескортою до одної або другої части боєвого фрон
ту, де саме бють ся, або здобувають укріпленя. Але звичай
но він приходить на місце тодї, коли вже все скінчене/ Ні
одна держава не дозволяє воєнним кореспондентам перебу
вати на самім фронті тодї, коли ще вислїд не рішений.
Щодо мене то я майже два роки перебував безнастан
но на боєвім фронті, посував ся і зупиняв ся з армією ціл
ком близко російської боєвої лінії, опісля на Балканї та на
італійській границі.
Я
був сьвідком цілих соток страшних ви
падків.
Я
приглядав ся .воздушним змаганям, які переходили
мою фантазію.
Я
навіть сам взносив ся літаком понад вій-
ско противників і до мене стріляли з 50 гармат.
Я
видів на
пади і оборону на багнети.
Я
навіть фотографував людий, які
вмирали від куль у віддали 20 кроків від моїх ніг.
Яко одну з найбільше драматичних сцен оглядав я ве
лику четверту битву над рікою Ізонцо (Соча). Вона була не
меньше кровава, як битви довкола Вердену, або над рікою
Сомою. Я бачив особисте геройство приятелів і ворогів,
смертельні судороги зьвірят і людий, що їх ледви можна би
описати пером.
Представте собі один випадок: Ми перепливали на чолі
відділу кавалерії через ріку Буг в Росії; ми мали перші увій
ти до Брестя Литовського. Величаве місто з 60-тисячним