Basic HTML Version
— 17
що подалисьте поміч тоді, як нарід
знемігся!... Бо вашими лептами віджив
і до борби приготовився народ!...
І стануть гукати „слава, слава!" по
УСІМ
обозі і поклоняться прапорами
представникам наших скитальців...
А коли здіймуться до борби, то ви
женуть усіх ворогів із рідного краю
за короткий час...
Прославиться по усьому світу наш
рід, бо заживе правдою у всіх ділах..."
І знова замовк дідуган на часок, аж
за хвилину додав:
-.Це слово не моє, а Того, що над
усім світом ґазда."
Від того часу не промовив уже до
нікого ні слова.
Цілий вечір пересидів у важкій за-
ПЕРЕМОЖІТЬ.
Переможіть ще десять, стократ нас,
Закуйте кождий рух в кайдани,
Переверніть всі гори враз
Спаліть великі океяни,
А ми не вклонимося вам,
Єретикам,' лукавим фарисеям,
І громом скажемо синам
Іти за нашим Моїсеєм.
О. Олесь.
Порадив собі.
Під'офіцир вивів рекрутів до
стрільниці. Якийсь час стріляли на
віддаль 500 кроків, відтак на 300, а на
конець на 100. Але жаден рекрут не
годен був поцілити ані раз.
Пошкробався пан командант по за
уха, покрутив головою та нараз як
крикне:
- - Позір! Засадіть баґнети! На
приступ! - бігом — вперед марш!
думі. У ночи не клався спати, а ходив
довкола по горах, наче ще раз хотіз
надивитися на знакомі сторони.
Досвіта і ранок пересидів на горбі,
відки виднівся далекий овид.
Під полуднє вийшов під камінь мо
литися. При молитві і Богу душу від
дав.
Люди переказували собі це про
роцтво старого гірняка і толкували
всіляко. Доперва тепер зрозуміли йо
го. Сповнилося усьо, так, як заповів.
Сповниться в недовзі і решта.
Наша Правда переможе усіх воро
гів; на нашій земли запанує давно жда
ний Слушний Час!
Бурлака.
*******
****Г***Г**Г*Г+**+++***+*+++*+++*++*Г*+***++*+***+
Р ? ?
Недомовленеє слово,
Недоспіваная пісне,
Чи пічнетеся наново,
Чи від жалю серце трісне?
Безнадійні сподівання,
Бездорожнії дороги,
Безнастанне мандрування
Крізь Дніпрові пороги, —
Щось таке дивне, велике,
Раз гіганти, то знов гноми,
Доокола поле дике,
Доле де ми? Доле хто ми?
Богдан Лепкий.
Не
для
Михася.
Михась був дуже лінивим хлоп
цем. За це часто діставав буків. Коли
одного разу батько перетріпав йому
шкіру трохи лучше, чим звичайно,
Михась, хлипаючи, бурмотів: „Кобн
я вже раз умер!"
На це батько із гнівом: „А дивіть,
чого забагаєся тому лінтаєви! У гар
ній домовині, зі зложеними руками,
перележати ціле життя!"