Basic HTML Version
- 92 —
Антон Страшіміров.
КРОВАВИЙ ПОРІГ.
Переклав
Іван Ставничий.
Перед початком румунського по
ходу вийшла головна болгарська сила
ід Тутраканові й Силістрії, пране
крило складалося всього-на-всього з
кріпосної залоги в Варні; до неї нале
жав 8-мий полк, завзятущі люде з над
моря. На це мали Румуни в Дубруджі
— три полки піхоти і дещо кінноти.
Положення Болгарів влекшувалося о
стільки, що відтинок БІД Добрича аж
до моря мав підлягати Росіянам і їх
ній кінноті.
Ботево було в ворожих румунсь
ких руках; румунська гранична сто
рожа стояла всього кілька кроків на
південь од мосту. Болгарські нако-
лесннки з Варни, одна сотня, мали на
каз заняти міст, як тільки буде випо-
віджена війна. Ой, наколесники знали,
що за важну точку мали тут перед
собою: одинокий залізничий міст до
Добрича, поріг Румунії — й вони пе-
ренялися величиною своєї задачі.
Як тільки Румунія виступила про
ти Австро-Угорщини, станула па ноги
ціла східна Болгарія: нарід острив
збрую, навіть старі хапали за сокири
та коси, кипіло, як у 1913 році. Кілька
болгарських полків на границі До-
бруджі ждало й ждало на виповіджеп-
ня війки. Чому воно не приходило?
Чи болгарське правительство зволі
кало ще? Тим на вогненному Сході
рвалися душі на кусні: невже ми не
помстимо 1913 року? А сотня нако-
лесників із Варни явилася перед бо-
тевським мостом карна, але з нетер
плячкою, гнівна й огірчеиа.
Ранок того дня був сліпучо ясний,
але хмарні були обличчя приїзжих із
Варни. Лежали варненські наколес
ники перед мостом, укриті в густих
кущах. Вони були вже в розпуці. Ще
ні? Та й ще ні? На при кінці може
безславно й завернутися?
Нараз зголошує впсунена стійка
порушення в Румунів: вони гурту
ються, вивісили прапори на митовім
уряді. Відходять Волохи? Так перш
усього знищать певне міст, болгар
ський міст! А наколесники як раз задля
цього мосту сюди прибули це їх міст,
хоч v цю хвилю він іще волоський.
Усі дивляться на свого четаря, свого
провідника: він же повинен дати при-
каз, Бога ради...
В гущавині видно хустку якоїсь
жінки. Вона прилазить, жінка з Бо
тево; мужики прислали її, добрі Бол
гари, які провітрюють усе.
— Румуни нападуть на вас, мій
сину! Село перестерігає вас. І моє
серце каже це мені... Мій чоловік ле
жить у гробі коло Чатальджі... Гля
діть уважно, діти!
Вона тремтить, сміливидя, звору
шена своїм ділом.
Очі наколесників спалахують ог
нем: ,,Може війна вже виповіджена,—
Волохи хотять напасти на час, — чи
не достаточна підстава, щоб удари
ти?" Так говорять їх очі, а скоро й їх
язики.
Кажуть це свому четареві. Він
стягає уста до холодної татарської
усмішки; формує бойову лаву й роз
починає бій.
Так. Сталось. Є війна.
Румунські гармати починають за
раз працювати, • • але: наші йдуть
уперед, значиться на багнети, пере
бігають у наступі полосу картечів
і
беруть перебоєм міст.
Але натрапляють на дві румунські