Basic HTML Version
— 96 —
ки. Супроти рижого та комісарші всі
другі поводилися дуже здержано і
обережно. Було чути „владу і підчи-
нених", не гірше, як за „добрих" цар
ських часів.
Перекусили, випили та закурили
папіроски.
Оподалік „червоноармейці" поз
бивалися в гуртки або поростягалися
по траві, пробуючи заснути.
Коні гризли овес, подзвонюючи ву
дилами.
Безпечно відпочивав відділ в спо
кійній від давна стороні. Вже від року
не було тут чути про ніяких повстан
ців. Для закріплення комуністичної
єлади треба було єще тільки трохи
постраху. Ізза того і прямувала тепер
,.чека" у місто***, щоби пригадати
спокійному населенню, що Лєнін та
Троцький єще живі.
*
&
Ф
З гильки на гильку, з дерева на
дерево, перелітала криклива сойка
чимраз глибше в ліс. Була для відділу
наче передною сторожию. Кругленькі
очи вдивлялися цікаво в юрбу людий
і коний. Мабуть хотіла підстеречи
усьо до найменшої дрібнички, бо ніяк
г.е попускалася походу. Завсіди злі
тала аж тоді, коли віддаль здавалася
вже занадто близькою.
Оттак, долетіла аж до млаки, яка
протягалася по обох боках дороги.
Усіла на самім краю хворосту, якого
цілі купи були накидані в багно, як
поміст для проїзду.
Поверхи усьо було закидане зем
лею, муравником. Пташка дивилася
цікаво, як цілий той насип погинався
під копитами коний, як довкола до
роги пирскала і булькотіла вода. Ко
ли ватага підійшла близько, вона під
нялася з дороги і підлетіла в гору,
шукаючи нового місця.
Заманив ЇЇ кріслатий корч лози,
який розрісся могуче серед трясавиці.
Уже лагодилася присісти, коли із ве
реском переляку здійнялася знов на
пестрі крила і перелетіла скосом че
рез дорогу далеко на другий бік. Тут
вибрала високого бука і сіла близько
верха. Сполошена заніміла та дивила
ся з жахом на лозовий кущ та зага
лом на усі купини і корчі, які вкрива
ли болото.
Булоби добре для відділу, якби
хтонебудь був завважав дивну пове
дінку сойки. Але ніхто не звернув на
пташку ніякої уваги. Відділ посував
ся поволи, проклинаючи лісову, укра
їнську дорогу. Вона була повна ви
боїв і ям. Декуди коні грузли повис-
ше» путин та зачіпалися у підмощене
„фашинне". Возами підкидувало і
трясло на всі сторони.
Тільки одна комісарша сиділа на
фірі. Другі комісарі позлізали і плен
талися поволи, умученою ходою.
Жовніри їхали, як було можна, по
двох-трох, а декуди перепускалися
гусаком. Не було чути розмови, а
тільки час до часу клятьбу, як котро
му вже через міру надоїло.
Нараз увесь похід задержався. Пе
редові їздці побачили впоперек до
роги цілі купи дерев, які лежали ви
сокою верствою грубих пнів і поло-
маного галузя.
— От і барикада! — вимовив
старший.
Тільки сказав він ці слова, коли
деоь недалеко, позаду дороги щось
тяжко бевхнуло о землю.
Усі замовкли і стало тихісько, хоч
мак сій.
Серед тишини щось грюкнуло об
землю ще кілька разів.
Командант поблід і шепнув:
— Повстанці завалюють дорогу!
Дав скорий приказ завертати. Пі-
слав патрулю оглянути, чи не ма спо
собу вилізти із матні. На усіх лицях
виднів жах. На вузкій доріжці стов-