Basic HTML Version
— 150-
РЕДАКТОР НА НЕБІ.
(Японська байочка).
Сотворивши людий, Господь Бог
подумав собі, що булобм добре, ко-
либ кожний з них заробляв собі вла
сною працею на життя. Проте, без
проволоки, поручив архангелам скли
кати всіх людей перед небесний пре
стол.
Коли всі люде зібралися, приказав
Господь Богпринести великий мішок,
в котрім находилися всілякі звання
й заняття. Коли се зроблено, розпо
чав розділювати поміж згромадже
них те, що находилося в мішку. І в
той спосіб один став столярем, инший
кравцем, третій шевцем, четвертий
атггакарем.
У своїй незглубимій мудро сти,
Він зробив так,
VJO
всі були вдоас
лені й всьо сталося з найбільшою
справедливістю.
Хто
мав оборотний язик і від
значався краснорічивістю, того зро
блено адвокатом; хто відзначався
мужністю, став жовніром; хто вмів
скоро втікати, — скарбником; хто над
усе цінив справедливість, — суддею;
хто любив „трубіти", — капельмай-
стром; хто був приступним і поваж
ним, — радником; хто грішив розлі-
зливістю, — міністром; хто любив
спати, став сторожем; хто богато
говорив, — купцем; а хто був про
стакуватий, — жандармом. Хто лю
бив богато обіцювати, став послом;
хто любувався у підвишках, — вла
стителем камениць; хто любив соло
дощі, — цукорником; хто мав черво
ний ніс, — дрогерником.
У той спосіб поступав і розділю-
вав
СЕОЇ
дари Творець, доки не випо
рожнився цілого мішка. Не забув і
про тих, що мали покутувати за чи
сленні гріхи й поробив їх учителями,
телефоністками й швачками.
По скінченню поділу хотів Го
сподь Бог відпустити вже людий до
мів, коли зпоза небесного престола
відізвався жалібний голос:
— „А мені, Господи, не дащ нія
кого звання?"
Творець застановився.
У дійсности забув про чоловіка,
що, случайно чи вмисне, сховався за
престолом, щоби прислухуватися, а
опісля критикувати.
— „Добре!" — відізвався Гос
подь Бог. „Одначе поділ вже скінче
ний. Як бачиш, мішок вже порожний,
всі звання роздані, щож я тобі дам,
нещасливче?"
По короткій одначе надумі звер
нувся до всіх людей і сказав:
.,Як примірні Божі діти мусите зло
житися для сього нещасливця на знан
ня інакше станеться скандал".
Люде почали невдоволено шепта
ти між собою, але противитися Бо
жій волі не думали. Кожний, як се
звичайно діється, коли жертвуємо
щось під примусом, рішив у своїм
серці віддати найгіршу часть свого
звання.
І так адвокат дав йому трохи своєї
краснорічивости й велику часть кру
тійства; артист свої бажання; жовнір
зухвальство, учитель половину своєї
\
біди, усі вчені трохи зі свого знання.
Придворні слуги поділилися з ним
своєю чемністю й гладкістю; поети
дали йому досить зі своєї фантазії
й свого запалу; а дрогерник трошки
зі своєї штуки викпивання людей,
яку собі присвоїв, підроблюючи фар-