Basic HTML Version
174—
ва, хоч би прийшлося мені загинути.
І зараз убралась я в братовий
святочний одяг і вечером прийшла сю
ди.
От і все.
Стану очивидячки втомило це о-
повідання, під конець голос ослаб так,
що ледве можна було розібрати її
слора. Лікар з отвореними з подиву
устами не то що з напруженням слу
хав, але просто поглочував кожне
її слово. Очі його сяли і він тільки ки-
ваЕ головою, додаючи іноді: „славно",
„молодець".
В душі він поклався піклуватися і
дбати про неї мов про рідну доньку.
Светозор Чорович.
ГУМОР І САТИРА.
С И Н И Ц Я .
Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцім то згорить —
Така бач є у неї сила.
За вітром слава полетіла
По всіх усюдах і кутках,
По байраках і по садках,
Далеко — аж за синє море...
Усім, хто був на морі, горе;
Ану — до берега тікать
Од проклятущої синиці.
Як назліталось тої птиці,
Як назбіралося звірів,
Людей —
Дивитися на чудасію!...
А пересудливі жінки
Побрали ще й ложки
Бо мали ту надію,
Як море стане закипать,
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої з роду не сьорбали.
От, ждуть вони, стоять,
— „От-от уже почне кипіть," -
Хто небудь нищечком мовляє,
— „Ось цитьте, зараз запалає".
А море все собі гуляє,
І не кипить і не горить.
Та щож синиця? — Та мовчить!
І запалить не запалила,
А тільки слави наробила
Та з сорому й сховалася кудись.
За сюю капостну дурницю
Полаяли синицю
Тай розійшлись.
Якаж в цій байці братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки не зробиш діла.
Леонід Глібів.
о
Лікар написав хорій рецепту.
— Скільки належиться? — пита
ється вона.
— Двацять долярів.
Пані зірвалася з крісла, кричить,
вимахує руками.
— Прошу мені дати назад рецеп
ту; — каже лікар.
— Хочете щось опустити? — пи
тається пані.
— Ні, — відповідає лікар — я хо
тів лише дописати ще на рецепті
успокоюючий лік на нерви.
-о
Г і с т ь : Мушу похвалити ваш
готель, я не найшов ні одної бло
щиці!
Г о с п о д а р : А то ви мали ща
стя.