Basic HTML Version
— 62 —
Перемога Хмельницьког
о коло Жовтих Вод
і Норсуня .
Розлилися круті береженьки по роздоллі,
Пожурились славні козаченьки у неволі.
Гей ви, хлопці, ви, добрі молодці, не журіться,
Посідлайте, коні вороні, садовіться;
Та наберем червої китайки та на славу;
Гей, щоб наша славна китайка не злиняла,
Та щоб наша козацька слава не пропала,
Гей, щоб наша червона китайка червоніла,
А щоб наша козацька слава не змарніла.
Гей, у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна засмутилася,
А ми-ж тую червону калину та піднімемо,
А ми-ж свою славну Україну розвеселимо!
КЯГяЯ ільки неясні чутки доходили
МИ Ц і до Поляків про рух на За-
! ^ДЩ} порожжі 1648 р. Трудно їм
було щось довідатися, бо
перед ними таїлися, а спочували ко
закам. Як і впаде в польські руки я-
кий козак, то хоч на огні печи, хоч
на які муки бери — нічого не скаже.
Хиба умисно набреше, аби змилити,
з пуття збити.
Проте пани польські на Україні
і з того, що бачили та чули навколо
себе, почали трівожитися й кликали
гетьмана польського Миколу Потоць-
кого, щоб з військом прибував на
Україну, боронив їх від козаків, як
би повстали. І Потоцький сам, хоч
де-що тільки знав про Хмельниць
кого, тримався обережно. Казав по
забирати гармати з міст і замків
ближчих до степу, щоб не забрали
козаки, і у людей велів шукати зброю
і відбирати. У самих маєтностях Ви-
шневецького, в Лубенщині, багато
тисяч рушниць та самопалів по лю
дях забрано. Полки козацькі реє
стровані Потоцький поставив по гра
ниці: в Черкасах, Каневі, Корсуні, Бо-
гуславі, і на весну збірався йти на ко
заків.
Король відводив його від цеї гад
ки, радив краще пустити козаків на
море, аби тим заиялися, а Хмель
ницького ласкою до себе приверну
ти. Потоцький, чинячи волю коро
лівську, писав до Хмельницького, але
той відповів, що тоді з Запорожжя
вийде і воювати не буде, як вернуть
військові козацькому давніщі права,
— щоб не були Поляки над ним
старшими, а вони самі собі старшину
вибирали. Цього Потоцький не хотів
ДОЗРОЛИТИ
і постановив іти походом,
щоб не пустити Хмельницького на
Україну, щоб народу не бунтував.
*
*
*
Скоро по Великодні післав По
тоцький перед себе свойого сина Сте-
фана з польським війском кінним
і з частиною реєстрованих, а Дні
пром байдаками — решту козацьких
реєстрованих полків. Сам збирався
іти слідом за ним з своїм помічником,
гетьманом польним Калиновським.
Було з Стефаном Потоцьким 20,000
польського війська, крім козаків, а
з гетьманами польськими тисяч шість
самих вояків (а друге стільки бу
вало їх пахолків, джур, усякої служ-