Basic HTML Version
— 84 —
Андрій Кречет.
ПІД СЕРПАНКОМ НОЧІ.
І.
Була 10. година вечера, коли осо
бовий поїзд від'їхав до малого пе-
рехтанку на шляху Станиславів-Чорт-
ків. Зупинився на хвилину, потім
свист, трубка й рушив далі на зу
стріч ночі.
Та й сієї маленької хвилинки ви-
стало, щоб висіло з нього двоє лю
дей. Швидкою ходою перейшли біля
здивованого появою незвичайних го
стей будинка й почвалали в село, —
також на зустріч ночі.
А ніч темненька. Холод, вихор дує
в. очі. Пізна осінь. Ще снігу нема та
під ногами дороги розбиті, груда,
а звеоху січе дрібненький, чимний
дощ. Паде й замінюється в білі, леня
ні краплинки.
Будник постояв трохи на шляху,
поки поїзд щез із очей, а опісля плю
нув і пошкандибав у свою теплу буд
ку.
— У, погань на дворі! Десь усі
святі пішли до дідька в гості! А тут
ще якісь паничі вештаються. Ігій,
у
таку пору... То пса гріх вигнати, а
дідько людей носить! Свят, свят,
свят, всякоє диханіє да хвалить... -—
бурмотів старий та щільно обтикав
двері своєї хатини.
Та нашим „паничам" було ма
буть зовсім байдуже, що „всі святі
пішли до дідька в гості". Ковнірі
плащів до гори, руки глибоко в ки
шенях і так манджали по розбитій
осінною негодою дорозі. Трималися
під руки, щоб не втратити один од
ного з очей та щоб лекше йти. Бу
дник не помилився, що це якісь „па
ничі". При світлі ліхтарні він добре
доглянув, що це молодики, в яких
є щойно місце на вуса.
Не без причини
й
воркотів на їх
вид.
Був славний 1922. рік і лиш виїм
ково лучалися такі темні ночі, як ця.
Звичайно розсвітлювало їх черво
не полумя пожеж, а повітря наповне
не було загаром згарищ. Горіли пан
ські двори, йшли з димом стирти
папського збіжжа, щойно зібраного з
поля, палали мазурські загороди. Па
ни одні виїздили на захід, инші не
певні були дня й години. Раз-ураз до
ходили чутки, що там убито віта,
польського прислужника, там озбро
єна ватага напала на станицю жан
дармерії, стероризувала, вирізала ;';
слід по ній загинув.
Живо стояла в душі українського
народу картина власної держави, ви
мріяного життя на волі, що так ко
ротко трівало. А тепер нова неволя,
катування. Щораз нові утиски. Народ
доведений до краю. Годі терпіти, го-