Basic HTML Version
В'їзд Богдана Хмельницького
до визволеного Києва
Написав д-р Микола Чубатий
З цілої історичної
епопеї з-перед трис
та років, що її на
зиваємо Хмельнич
чиною, дві події є
справді історичного
та епохального .зна
чення в житті укра
їнського н а р о д у :
тріюмфальний в'їзд гетьмана Бог
дана Хмельницького до К и є в а
З січня 1649 p., та акт піддання
України під протекторат московсь
кого царя, 18 січня 1654 року. Пер
ша подія була тріюмфом українсь
кого самостійництва, державного
відродження України; друга — бу
ла його капітуляцією. Перша по
дія відкривала перед українським
народом широкі горизонти та на
дії; друга — гасила їх та ствер
джувала факт, що надії на відро
дження держави Св. Володимира
та Ярослава Мудрого не здійсни
лися у визволеному козацькою
шаблею Києві. Вияснення причин
цего є частинним завданням цеї
статті.
Рік 1648 був для Польщі, тоді
наймогутнішої держави в Европі,
катастрофальним. Політика Поль
щі, що прямувала до винародов-
лення українців та до створення
одноцілої національної польської
держави, заломилася на цілій лі
нії. Показалося, що малий поль
ський нарід не всилі проковтнути
куди численніших українців та бі-
лорусинів. Невміння
розв'язати
справу України заспокоєнням на
ціональних амбіцій українського
народу потрясло так сильно мо
гутньою польською державою, що
після того потрясення вона вже
ніколи не прийшла до попередньої
сили.
Тою подією було всенародне
повстання українського народу під
проводом Богдана Хмельницького.
Події 1648 року показали нагляд
но на яких слабих основах опи
ралася тоді сама Польща. Одна
поразка за другою, над Жовтими
Водами, під Корсунем та під Пи-
лявцями продовж половини року
зліквідували польське панування
над половиною Річипосполитої.
Переможець Хмельницький залив
своїми масами Галичину; його пе
ремагаючі війська козаків та прос
того народу опинилися аж під За-
мостем, себто в самій брамі до ко
рінної Польщі.
Потуга Хмельницького та сла
бість і розклад Польщі були такі
великі, що Хмельницький міг тоді
певно йти й на столицю держави,
Варшаву, та її заняти. Хмельниць
кий того не зробив, бо воєнні успі-
87