Basic HTML Version
Я ВЖЕ БУВ В АМЕРИЦІ
Написав ЮРІЙ СІРИЙ
Є
люди, яким доля
судила бути вічними
скитальцями. До того
сорту людей належу
й я. Не можу сказати,
щоб це було чимсь
вродженим у мене, але
якось то життя так
складалось, що я ніде
не загрівав надовго
місця.
Скитання мої поча
лись ще з 1907 року.
Тоді, втікши з судо-
в о г о п р о цесу за
участь в революції в
1905 році, я опинився
в Австрії, а властиво
в тій частині України,
що зветься Галичина,
у Львові. Не зле мені було там, але жур
ба за рідними місцями погнала мене
знову туди, звідкіля втік. На запроси
ни проф. М. Групіевського прийняв я
посаду завідувателя редакції „Літера-
турно-Наукового Вісника" в Києві і
виїхав туди, на паспорт австрійського
громадянина, тобто нелегально. Тут у-
же й зовсім добре було мені. В кипу
чій роботі над розбудовою видавництв,
книгарень і журналістики, під керу
ванням такого велетня науки й незрів-
няного організатора, як проф. М. Гру-
шевський ,не помітив я як минуло сім
років.
Але „дідько" не спить. Хоч як обе
режно поводив я себе в Києві, щоб не
навести на свою особу підозрінь збоку
царських агентів, хоч і небагато лю
дей знало про моє нелегальне перебу
вання тут, але десь при кінці тринадця
того року одвідав мене видавець газе
ти „Рада", Є. X. Чикаленко, один з
тих, що знали про мене більше, і по
радив якнайскорше лишати Київ і за
мітати сліди.
Це було десь коло
20-го грудня старого
стилю, а вже 24 (б
січня по нов. стилю),
я їв святу вечерю в то
варистві В. Дорошен
ка, А. Жука та М. За
лізняка у Львові. Всі
вони були вже давні
ми тутешніми емігран
тами і, як то кажуть,
до певної міри навіть
„о б г а л и чанились".
Правда, міг би і я зно
ву заякоритись тут і
ділити долю своїх то
варишів, але уже в
той час Львів був пе
ревантажений інтелі-
ґ є н т ними силами і
всім нам тут було б таки тіснувато.
По нараді рішено було, що найкраще
мені ставити вітрила на Америку. Зу
стрічі з відомою нашою громадянкою
О. Кисілевською, брат якої д-р Сіме-
нович був тоді головою „Просвіти"
при У. Н. Союзі в Америці, остаточно
скріпили мою постанову. Там потріб
ні були працівники. Зробити було це
тим легше, що й проїзд до Америки в
ті часи коштував, навіть другою кля-
сою, якихось 30-40 долярів, а третьою
ще дешевше.
Вже десь коло 15 січня провадив я
час з тодішніми своїми близькими при
ятелями В. К. Винниченком та Л. Й.
Юркевичем (Рибалка) в Парижі. Па
риж тодішніх часів шумував напливом
еміграції з Росії. Перебували тут і виз
начніші українці, як згадані уже В.
Винниченко та Л. Юркевич, були пред
ставники й інших національностей, а
особливо багато було репрезентантів
теперішнього „старшого брата", як
Бурцев, Алексінський, Луначарський,
і т. д„ а час від часу відвідував тодіш-
141