Basic HTML Version
У ДРУКАРНІ „СВОБОДИ'
Написав СОФРОН ФЕДІВ
у Ч-
Щт
Вимога „свіжостн"
кожного щоденника,
отже й „Свободи", ви
творює таку обстави
ну, що значну части
ну праці, потрібної
для випуску газети,
приходиться викона
ти, можна б сказати,
в останній хвилині, і
то в повному розумін
ні цих слів. Навал
праці у відносно ко
роткому часі витворює
м
?'~-
в дальшому типічну
для кожної щоденної
газети атмосферу на
пруження і поспіху. Так є у кожній
друкарні щоденної газети, незалежно
від її величини. Різниця лише та, що
це напруження охоплює більшу або
меншу кількість людей, які беруть у-
часть в праці.
Період найбільшого напруження і
поспіху в друкарні „Свободи" припа
дає на початок кожного робочого дня,
що починається о год. 7.30 ранку. У
відношенні до цілости газети, — цей
період є закінченням кожного числа
газети, докладніше, закінченням скла
дання і „ломки", що й уважається за
кінченням поодинокого числа.
Вже кільканадцять хвилин перед по
чатком праці, дзвінок контрольного го
динника дзвонить зчаста. Працівники
друкарні сходяться і, не гаючи часу,
перодягаються, щоб бути готовими до
праці точно о год. 7.30. Такий початок
ми називаємо „позитивним" і це відно
ситься головно до складачів, бо якщо
вони ,,позитивно не застартують", то
це може потягнути за собою опізнен
ня цілої газети, друку, експедиції і т. д.
А робити є що! Треба зложити цілу
першу сторінку найновіших вістей й
закінчити 3 сторінки, з „учора", що
вимагають інколи ще деякої коректи
у
?ІкиаЛ.
^
й поправок. Тому не
диво, що усі п'ять
„і н т є р типів" (скла
дальні машини) вже
точно о годині 7.30
зачинають лопотіти.
Інші друкарі забира
ють складачам „з-під
рук" готові поодинокі
новинки, відбивають
їх і віддають назад до
редакції для корек
ти. З редакції, в якій
?л
'<•*'
редактори зачинають
у
"'~
працю вже о год. 6.30
а то й раніше, також
лопотять в тому часі
писальні машинки і все нові сторінки
вісток переходять до поодиноких скла
дачів. Така виміна триває, аж доки не
вичерпається потрібна кількість мате-
ріялу.
Напруження добачується не тільки
у безпереривній двогодинній праці, але
також у поспіху і скорих рухах пооди
ноких працівників. Часто трапляється,
що до друкарні „впадає" редактор і ля-
конічно кидає кому належить: „пере
нос на четверту" (очевидно сторінку);
„кліша на три" (очевидно стовпці);
„заголовок по середині вісімнадцят-
кою" (назва величини шрифту); „кі
нець"... (тобто, що ось це остання но
винка на сьогодні) і т. п. Це всім нам,
друкарям, зрозуміла мова.
Крім цих кількох слів — у цих двох
годинах ніхто не говорить до нікого.
Кожний знає, що має робити, і тому
питати нема ані потреби, ані часу.
Метрампаж „замикає" сторінки, від
биває їх до останньої ревізії і за
кілька хвилин готові сторінки, у ра
мах, з'їдуть ліфтом один поверх вниз,
де приміщена велика друкарська ма
шина, що вже, приготована машиніс
том, очікує на них. За кілька хвилин
машина, за натисненням ґудзика, по-
164