Basic HTML Version
СПОГАД ПРО „СВОБОДУ" В КАНАДІ
Написав ІВАН В. ІВАНЧУК
Пмлі — це мале
містечко над озером
Вінніпеґ в Канаді, ко
ло 50 миль на північ
від міста Вінніпеґ. Тут
вперше посилилися іс
ландці з гористих о-
колиць Ісландії, де
часто вибухав вуль-
кан. Цим ісландцям
канадійський уряд дав
шмат землі коло озе
ра Вінніпеґ і тут вони
поселилися десь в по
ловині 19 сторіччя. І
так постало місто Пм
лі, що означає „небо
спокою".
Коли перші укра
їнські піонери поча
ли приїжджати до Пмлі десь коло
1898 року, то це вже було маленьке
містечко. Там вже було пару склепів,
пошта і навіть бляхар. Доїзд до Пмлі
відбувався малим кораблем,
бо до
найближчої залізниці в Селкирк, від
даленого на ЗО миль від Вінніпегу, бу
ло рівнож ЗО миль.
Таким кораблем заїхали до Пмлі і
мої батьки. Два роки раніше, в році
1900, поселився в Пмлі перший україн
ський іміґрант С. Богоніс, що походив з
села Копичинці, звідки походять теж
мої батьки. За його старанням та за-
охотою в 1902 році приїхало з Копи-
чинець до Канади 8 родин. Мої покій
ні батько, тоді ще самотні, були провід
ником цього транспорту, з яким їхали
зі своїми родичами і мої мама, тоді ще
молода дівчина.
З тих 8 родин тільки мої батько і
дідуньо оселилися в Пмлі. На фармі,
яку мій дідуньо купив від ісляндця за
700 долярів та яка мала 160 акрів зем
лі, мої тато побудували для мого ді
дуня, свого свата, хату. Ця хата була
побудована з брусів з білої осики, по
шита соломою, вилі
плена глиною з сере
дини і знадвору та ви
білена вапном цілком
так, як це роблять в
„Старім Краю". До
щок на підлогу до
двох кімнат мої покій
ні тато самі натесали.
А в сінях, якими були
розділені дві кімнати,
не було підлоги. При
гадую, що в цих сі
нях був відкртитй ко
мин, виліплений З
глини, через який
можна було дивити
ся на небо. — Бу
ла і „приспа попри
хату."
Мої батько були будівничим майст
ром ще в Копичинцях, а цей фах вони
перебрали від свого батька.
Крім тих фарм, що їх вже мали ІС
ЛАНДЦІ,
в Пмлі поселились ще україн
ці, пару поляків і німці. Але це вже
були гірші фарми, бо на них було ба-
багато лісу, каміння, води і комарів.
Початки наших піонерів були дуже
тяжкі. Літом чоловіки йшли на за
робітки, а жінки з дітьми корчували
ліс на поле; в зимі наші бідні фармері
рубали дрова — „корди", і продавали
за що могли, щоб прожити. Ці „кор
ди", що мають 8 стіп довжини, 4 стопи
ширини і 4 стопи висоти, возили вола
ми по 18 миль, щоб продати за 75 цен
тів. Треба було добре наробитися, щоб
за день нарубати один корд.
Ті робітники, що були самотні, пра
цювали в літі при будові залізничих
доріг, „екстра ґенках", чи при інших
роботах, а на зиму приїжджали до Пм
лі і рубали корди в наших фармерів за
харч. Деякі винаймали хату і мешка
ли самі; часом в такій хаті мешкало по
10-15 хлопців, переважно з одного села.
176