Basic HTML Version
БАБИ СПІВАЮТЬ
(Уривок з роману „Гордість")
Написала 71. КОВАЛЕНКО
Вони з'їхалися з різних кінців, зов
сім несподівано.
Мотря Дзюбенкова приїхала виби
рати посвідку, що її батько ніколи не
був куркулем. Привезла для цього з
собою сотку карбованців, щоб було за
що пригостити начальство з сільради.
Катря приїхала просто через те, що
не мала більше де подітися: чоловіка
арештували і десь вивезли на три ро
ки, а їй з малою дитиною не було ін
шої ради, як вернутися до матері, тим
більше, що батько спритно зорієнту
вався і завчасу вступив членом у СОЗ.
Отже Катрі якийсь час нічого не за
грожувало за чоловіка, бо все началь
ство було в добрих відносинах з бать
ком. Звичайно, ніхто не знав, як дов
го це щастя потриває, але на якийсь
час була передишка, а там може хоч
дитина підросте і не буде так в'язати
руки.
Килина та її сестра Дарка жили
весь час, не виїздячи, у Петровському,
а Степанида надспіла з Новоспасівки,
куди вийшла заміж за Панька, що був
тепер головою комнезаму.
Зійшлися всі вони у Килини, яка
спеціяльно приготувалася для гостей
і вислала чоловіка геть з хати, щоб не
ЗсІВсІлСс іВ.
— Що тобі з бабами робити ? — пе
реконувала вона його. — А ми разом
дівували, разом у хорі співали, майже
разом заміж ішли, то вже нам хочеть
ся хоч раз свій бабичник справити.
— Ще не чув такого, щоб баби ді-
вишник справляли. Але як вам уже
так закортіло, то робіть що хочете. Я
в ту неділю поїду на рибу, а звідти за
йду до кооперативу. Гуляйте собі, тіль
ки чарки не побийте.
— Думаєш, що ми, як ви, — без
чарки обійтися не можемо. Нам не ча
рка важить, нам молодість згадати, се
рце одвести, вільно поговорити хочеть
ся, — зворушливо й рішуче відповіла
Килина.
Але без чарки таки не обійшлося.
Килина поставила на стіл усе одразу
— і баклажани з огірками та цибуль
кою, і рибу в томатному сосі, і кілька
тараньок, що Степан якось роздобув
у Бердянську, — і тільки борщ стояв
у печі, чекаючи, поки прийде на нього
відповідний час.
— їжте, подружки, беріть, що хо
чете. Я все на стіл поставила, щоб ме
ні по хаті не крутитись, та з вами по
говорити... Господи, скільки ж часу
минуло, як ми разом із співанки верта
лися та жартами та співами на все мо
ре дзвеніли!..
— І де воно все поділося, — зітх
нула Килина. — Так тоді весело було,
а тепер таке все нудне, чисто піском
тобі на зубах хрустить. І виплюнути
не можна, і в роті тримати гидко.
— То може тому, що ми тоді моло
ді були, — несміливо обізвалася Кат
ря, боячись навіть у гурті подруг ска
зати щось таке, що може звучати про
ти влади і режиму.
— Е, де там! — махнула завадливо
рукою Дарка. — Подивишся на них,
на отих твоїх молодих. Де справжня
веселість, ота сила, що нам, було, і се
ред степу тісно?! Кожен тобі від себе
слова не вимовить; все тільки з газети
шпарить. А як інший і має щось своє
сказати, так мовчить, бо раптом не з
ті сяде... Ні, всі вони якісь як пов'я
зані, усі немов дурманом напоєні —
куди їм до нас! Ми хоч роками і стар
ші, а душею років на сто від них мо
лодші.
Баби засміялися. Кожній подоба
лася думка, що вона на сто років од
197