Basic HTML Version
„СВОБОДІ" В АЛЬБОМ
(З нагоди її 60-ліття)
Написала ОЛЕНА
КИСІЛЕВСЬКА
Мабуть мало хто в
Західній Україні так
зрадів „ Свободою ",
коли вона перед 60-ти
роками вперше по
явилася на українсь
ко - американському
ґрунті, як я, що зав-
сіди вміла доцінити
значення доброї, веде
ної совісними людьми
преси. Це ж з 1887
року в Америці жив
мій
найсердечніший
друг •— рідний брат
Володимир Сіменович.
Ми, хоч розлучені ти
сячами миль й вода
ми океанів, ні на хви
лину не втратили з
собою тісних зв'язків. Взаємна виміна
думок, проектів, задумів, — виміна ра
дощів й турбот, які приносило нам
життя, проводилася між нами повних
45 років братового життя й його гро
мадської праці в Америці •— при до
помозі живого, безпереривного листу
вання.
І власно завдяки тому листуванню
були мені добре відомі всі ці труднощі,
які зустрічали у своїй праці перші ук
раїнські культурні робітники на амери
канському ґрунті: перший священик
організатор своєї пастви о. Іван Во-
лянський й перший світський інтелі-
ґент, що його спровадив до Америки
о. Волянський — мій брат Сіменович,
а згодом ті всі, що долучувалися.
Якщо в тих давніх часах не легко
проходили перші початки культурно-
освітньої й організаційної роботи на
рідних землях, то поскільки важчі бу
ли вони за морем. Першими переселен
цями, що їх нужда вигнала з рідних
хат, були лемки. Це
частина українського
народу з прекрасним
підкладом характеру,
але це були люди, з
малими виїмками, не
грамотні або мало
грамотні, а при цьому
у значній частині за
ражені москвофільст
вом, яке їм прищеп
лювало москвофільсь
ке духівництво.
Ще гірше представ
лялася справа з дру
гою частиною першої
української еміґрації.
Вона походила з Під-
карпаття й була ще
більше вбога, темна й національно
зовсім несвідома. Підкарпатці під
лягали впливам мадярським та сло
вацьким, а хто вони властиво, й
уяви не мали. Ці наші перші пе
реселенці навіть не знали, до якого
народу себе зарахувати. Тимто й ніхто
не опікувався ними, не помагав їм в їх
ніх труднощах, а чужі тільки визиску
вали їхню темноту та ще й висмівали,
понижували. Про це все довідувалася
я з листування брата, який нераз вже
терпеливість тратив в боротьбі з тою
темнотою наших людей. Але водно
час це пробуджувало в ньому зав
зяття й охоту поборотися з тим лихом.
Іноді я мала враження, що він й рад
цьому, що власне йому приходиться
поборювати ці всі труднощі й пере
пони . . .
Зараз на початку своєї „американ
ської" карієри брат став редактором
першої української невеличкої газетки
53