Basic HTML Version
ТВОРЧИЙ ДУХ „СВОБОДИ
(СПОМИНИ І ФАКТИ)
Написав ЛЕВ
ЯСІНЧУК
Не було в нашому
селі, ба й на цілу око
лицю більшого заваді-
яки, як Цєпишин Юр
ко. Жила Цепиха в
малій хатчині, що не-
мов назначена — сто
яла причілком до по
перечної сільської ву
лиці. Ніякі відправн
ий сільського покій
ника у похід на дале
кий шлях гниття не
обійшлися без Цєпи-
хи. Вона обмивала не
біжчиків, її одинака,
Юрка, боялися всі йо
го ровесники в околи
ці, що немов заворо
жені завжди без сгфо-
тиву підчинялися його волі. А ми,
„смаркаті хлистки", просто тікали, ко
ли котрому з нас довелося здалека на
вулиці зочити Юрка. Смаглявий облич
чям, з чорною, як крук, чуприною, з
гострим блиском у чорних очах, з яких
одне було ніби трохи прискулене. Та
кий був Юрко. Та й ім'я ж... Юрко.
Ніде до того часу такого ймення я не
чув, тільки Цєпишиного сина так кли
кали. В моїй уяві „Юрко" не означав
імені людини, тільки був поняттям яко
гось опришка, харциза, заваликута.
Село оддихнуло, коли цей Юрко пі
шов до війська. Відслужив три роки
при австрійських уланах, у Штокерау
під Віднем, а відти вернувся не тим па
рубком. Статечний, поважний, задума
ний .свідомий не тільки національно, а-
ле й своєї людської гідности; тільки
впертий —• впертий! Селяни казали,
що хочби його посікти на шматки „як
гадину", то він своє. Мало не що вечо
ра заходив він до мого батька, щоб по-
—
слухати газет. Я по
чував себе доволі гор
дим, коли Юрко брав
мене поміж свої колі
на й пестливо крутив
мене за вуха. Але за
короткий час зробило
ся Юркові затісно в
селі; жити не було з
чого, на панському
лані не мав охоти ро
бити, а ще й жандарі
замішали його до тих,
що їх підозрівали у
паленні дідичівських
скирт. Юрко зник. На
довгий час слух по
ньому загинув. Аж од
ного зимового дня
приходить до мого
батька посилка з Канади, а в ній лист
і кілька чисел небаченої ще газети —
„Свободи". Юрко прислав.
Мені тоді (1894) вже пішло на
одинадцятий рік і я вмів уже добре чи
тати. Я радо читав часописи; не про
політику, тільки про буденні події та
про „невидальщину". Де то може бу
ти та Канада? Я навчився в школі
вичисляти й показати на ґлобі всі кон
тиненти, моря, ріки й гори, на мапах,
що висіли на стінах, як просторі вере
ти, держави Европи, чи краї Австрії.
Але про Канаду я не чув. Я не насмі
лювався спитати суворого вчителя. Ма-
пи планіглоба в нас не було, а глоб
стояв високо, на шкільній печі. Кілька
днів мене переслідувала думка, як зня
ти глоб. І я продумав простий спосіб.
Вийшов із школи разом з усіма дітьми,
але негайно вернувся, присунув до печі
невеликого стола, видрапався на нього
та здіймив глоб. Я ще не вспів знайти
Канаду, як ненадійно ввійшов учитель,
58