Basic HTML Version
ШІСТДЕСЯТРІЧЧЯ „СВОБОДИ"
Написав
Д-р ЛУКА
МИШУГА
Самий шістдесят-
річний ювілей яко
гось часопису не обо
в' язково буває над
звичайною подією. Та
коли взяти на увагу
те, що „Свобода" —
єдиний
український
часопис за ввесь час
існування української
;преси з таким довгим
віком, то її шістдесят-
річчя — факт великої
ваги в історії україн
ського духа й слова.
З вини ворогів-оку-
пантів України треба
було аж американсь
кої землі, щоб міг
вдержатися 60 років
український часопис.
Цього багатозначно
го факту досі як слід
не використано, навіть в Америці, хоч
це дуже яскраве свідоцтво трагедії У-
країни, а також маніфестація її віко
вої боротьби за незалежне політичне й
культурне життя. Якраз 60 років іс
нування „Свободи", що була та й далі
є справжнім і безпосереднім голосом
українського народу, — це чи не
найкраща відповідь тим політичним
і культурним американським колам,
що ще й сьогодні не можуть чи
не хочуть розуміти, як і з чого
виникали постійні протести
укра
їнського народу проти його понево
лення та чому саме він проливає так
багато крови за своє визволення, за
свою державну незалежність. Тут важ
ливий самий факт існування в Аме
риці впродовж 60 років української на
родної газети, що завжди відзеркалю-
вала ті бажання та мрії українського
народу, які виявилися на Україні особ-
і
•
•
*
ливо виразно 1918 і
і 1919 роками, коли
український
н а р о д
став був хоч на ко
роткий час господа
рем своєї землі.
У свойому першо
му числі з 15-го ве
ресня 1893 року „Сво
бода" зверталася до
українських емігран
тів в Америці, прося
чи в них тільки щи
рого, теплого і сердеч
ного відгуку. „Прий
міть і привітайте як
свою", — писала во
на до тих, які в пере
важній більшості на
вчилися щойно пізні
ше, та ще й через неї
аьі_- _>д2Ьйае
тільки, читати й писа
ти по - українському,
бо на рідній землі не було кому про
це подбати. Тепер уже становище зо
всім інакше. Маємо ж тепер між чита
чами „Свободи" поважне число вже й
високоосвічених людей! Також вигляд
„Свободи" не той став, що був 60 років
тому. Та найважлив іше те, що в ній
б'ється й досі те саме щире й тепле
українське серце. В цьому серці було
вже 60 років тому місце і для галичан,
і для буковинців, і для закарпатців і
для братів з Великої України, для тих,
що на Сибірі, чи тих, що осіли на аме
риканських землях, якої віри вони не
були б.
Старе покоління прийняло „Сво
боду" за свою і щиро привітало її по
яву. Думаємо, що не інакше буде і з її
60-річним ювілеєм. Бо ж це ювілей і
старих, і тих, що тут народились, і тих,
що недавно до нас прибули. Всі вони
живуть тими самими ідеалами, якими
5