Basic HTML Version
яка виплила з судової залі під вражен
ням двох смертних присудів, та висло
вив надію, що засуджені на смерть В.
Атаманчук і І. Вербицький вийдуть з
цієї страшної халепи щасливо. Прочи
тавши свою статтю, я побачив, що вона
цензури у Львові ніяк не пройде, і ще
того самого дня вислав її до „Свободи".
Моя стаття появилася у „Свободі" на
видному місці за підписом: Іван Ку-
зьменко.
**
*
В pp. 1939-1946 я, з відомих причин,
не міг бачити „Свободи". Щойно з кін-
— Скажи мені, Івасю, які звірята
найбільше прив'язані до людини і
найсильніше її тримаються?
' — П'явки, прошу пана професора.
(„Свобода", ч .1. з 15 вересня 1893).
*
— Сину, уважай! Говори завжди
правду, доки будеш жити!
— Тату, тату! Екзекутор іде!
— Скажи, що мене нема дома!
(„Свобода", ч. 1. з 15 вересня 1893),
*
Під час іспитів учень гикається і
вкінці мовчить.
— Може це питання тебе так му
чить? — питається учитель.
— Питання дурниця! — відповідає
учень — Але та проклята відповідь не
дає мені жити.
(„Свобода", ч. 3. з 15 жовтня 1893).
*
Один селянин тяжко хворував і
надіявся близької смерти. Опівночі йо
му було дуже зле. Його скупий син
засвітив свічку і, відходячи, сказав:
— Тату, як будете вмирати, то не
забудьте загасити свічку!
(„Свобода", ч. 4. з 1 листоп. 1893).
*
— А чи не були ви вже передтим
(передше) карані?
— Ні, ніколи перед тим, завжди
потім!
(„Свобода", ч. 10. з 6 квітня 1894).
цем 1947 року, коли я жив у табо
рі в Німеччині, попало мені в руки
кілька її чисел. З того часу я став по
силати до „Свободи" деякі матеріяли,
а приїхавши восени 1948 р. до Канади,
дописував до „Свободи" регулярно аж
до місяця серпня 1949 p., коли я оде
ржав працю по свому фаху в Едмон
тоні. Ніколи не забуду того, що гоно
рарі за статті, що їх я одержував зі
„Свободи" в перших місяцях мого по
буту в Канаді, були першим моїм заро
бітком, як робітника пера, на новій зе
млі і стали мені тоді у великій пригоді.
— Скажи мені, Івасю, чому ти мо
лишся: „Хліб наш насушний дай нам
днесь", а не просиш: „дай нам завтра
або післязавтра"?
— Тому, щоб хліб був кожного
дня свіжий.
(,,Свобода", ч. 7. з 15 грудня 1893).
*
— Ходіть, тату, на обід.
— Картофлі є?
— Нема!
— Галушки є?
— Нема.
— А що є?
— Нічого!
— Ну то об'їдайтеся з мамою са
мі! Я залишуся в коршмі і прийду пі
зніше.
„(Свобода", ч. 7. з 15 грудня 1893).
*
—
Стидайся, Грицю! Нічого не вмі
єш! Як був я у твоїх роках, то знав
десять разів більше за тебе!
— Бо ви мали напевно кращого
вчителя!
(„Свобода", ч. 2. з 15 січня 1894).
*
— Від чого походить слово „довг" ?
— Від того, що його довго не від
дається.
*
— Але ж цей будильник зовсім не
дзвонить.
— Дзвонить, дзвонить, але раніше
мусите його добре потелепати.
(„Свобода"
ч.
24. з 1911 p.).
'^^УУ^^'
„ВЕСЕЛА ХВИЛЯ" „СВОБОДИ"
80