ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ*
Написав д-р ЛУКА МИШУГА
Трагедія України вже нераз застав
ляла нас, американських українців, бу
ти і радити в Вашингтоні. Теж нераз
бували ми вже в Мавнт Вернон і скла
дали вінці на гробі Джорджа Вашин
гтона. Нераз споглядали там на зеле
ні гори і широкий Потомак та думали
одночасно про Тарасову могилу над
Дніпром і те все, що об'єднує двох ве
ликих Батьків американського й ук
раїнського народів: Вашингтона і Шев
ченка.
Чи могло бути інакше?
Тому 60 років був у Вашинґтоні о.
Григорій Грушка, перший редактор
„Свободи", щоб шукати поради в на
ших справах. Про цей свій побут у Ва
шинґтоні він написав таке:
„Оглядаючи Капітоль, я став гово
рити зо стареньким негром, котрий мав
80 років і замітав сходи Капітолю. Ста
ренький сказав мені, що він чується
дуже щасливим замітати сходи храму
свободи, бо сьогодні він та його внуки
є вільними. Чуючи ті слова старенько
го негра, я почув біль під серцем і,
обернувшись на бік, обтер сльози і по
думав собі: Боже, Боже! Чи доживу
я літ того негра і чи побачу я Україну
свобідною ? Ах, тоді я сходи її Капітолю
вмивав би від радости гарячими сліз-
ми".
Чи з подібними почуваннями не спо
глядаємо сьогодні теж і ми на цей Ка
пітоль, де важиться доля уже не тіль
ки З'єдинених Держав, але й цілого
світу, в тому і України?
Перші українські іміґранти не могли
багато зробити для України, бо всю їх-
* 3 доповіді про „Участь американсь
ких українців у визвольних змаганнях
українського народу", виголошеній на IV
Конґресі американських українців у Ва
шинґтоні в 1949 році.
ню енергію з'їдала боротьба за їх вла
сне національне існування та за їх цер
кву. Навіть довголітня боротьба амери
канських українців за самостійний гре-
ко-католицький єпископат була на ділі
боротьбою не тільки за своє церковне
право, але й національне. Тим старим
піонерам, що без ніякої допомоги ви
держували тут десятками років довгу
і завзяту боротьбу за своє національне
„Я" і не розплились по російських цер
квах чи польських та словацьких кос
телах, треба сьогодні завдячувати те,
що нова українська іміґрація має до
кого в Америці прибувати, бо інакше
була б застала тут тільки таких виход-
ців з України, що є і на цій вільній
землі найгіршими ворогами змагань
українського народу до волі, соборнос-
ти і самостійности.
В перших десятках років існування
американсько-української іміграції аме
риканський українець щадив букваль
но кожний цент і заощаджений гріш
висилав до старого краю, щоб викупити
ґрунт чи віддовжити хату, а потім, щоб
свою дитину до вищих шкіл післати.
Таким чином українська нація діста
ла багато, вихованих за зароблені тут
гроші, інтеліґентних сил, адвокатів,
учителів, священиків, що відзначились
у суспільній праці й в боротьбі за во
лю України. Американський українець,
що кидав визов лихій долі й покидав
улюблену рідну стріху в святому пере
конанні, що до неї скоро повернеться
як справжній господар, мав уже з при
роди, бунтуючись проти лиха, нахил
до активізму і допомоги тому всьому,
що цей активізм тут і в старім краю
побуджує. Зрозумівши, що він тільки
власними силами може врятувати вла
сну хату і своє поле, американський
українець скоро почав розуміти, що й
ввесь український нарід може вряту-
100