Basic HTML Version
НА ВАВИЛОНСЬКИХ РІКАХ
(Інтермедія. Фрагмент)
Написав ІВАН КЕРНИЦЬКИИ
„... На ріках вавилонських
ми сиділи і плакали. І роз
вісили на вербах арфи на
ші. Якже ж нам співати рід
ну пісню в чужій стороні?"
(З пророка Єремії)
Дія відбувається в одному з ко
лишніх ДП-таборів у Німеччині. В
10-тому „бльоці" того табору — кім
натка, поділена на низку кліток, пе
регороджених параванами, за якими
гніздяться скитальці з усіх кутів Ук
раїни: „східняки", „західники", ка
толики і православні, придніпрянці,
галичани, буковинці... Впродовж
першої картини нашої інтермедії
йшли між ними перепалки то за мо
ву і правопис, то за чергування на
коридорі, за немиту долівку, атомо-
ву бомбу, релігію, політику і т. п.
Та тепер наближається найгірше: до
кімнати входить свіжий співмешка
нець!..
II.
Входить Дядько Степан з усіми
своїми вбогими достатками: під пах
вою коц і чайник, через плечі торба
з совєтського протигазу. Ні старий,
ні молодий, щире-добряче обличчя,
жмуток ясного волосся з-під задерто
го козирця, розгублена усмішка...
— Драстуйте.
За параванами — могильна тиша.
Дядько Степан безпорадно переступає
з ноги на ногу. Почухав потилицю.
Кашлянув. Голоси з-поза параванів:
— Хто там?
— Якийсь совєт.
— Знов якийсь москаль приліз. Не
ма вже з ними ради.
— Чого хоче?
— Або я знаю?..
Дядько Степан набрався відваги:
— Хто тут буде старший в кімнаті?
Голоси з-поза параванів:
— Ми тут усі старші!
— Та я питаю, хто тут, значить, ко-
мандант буде?
— Ми тут всі команданти!
— Н-да... Всі старші і всі командан
ти. Виходить діло, — попав між своїх.
Виходить Василь, за ним Ніночка:
— А, це ви, дядьку Степане?
— Да, точно. Мене, значить, оп'ять
перевели з бльоку номер дев'ять у
бльок номер десять. В мене єсть справ-
ка від команданта. Тут, кажеться, дол-
жно бути місце для мене.
З-поза параванів умить висуваються
голови: Панни Тамари, Пана Сотника,
Пані Добродійки і Пана Директора.
Загальне обурення:
— Що?! Тут?... В нашій кімнаті?..
Куди, людям на голову? В нас пере
повнення! Нема місця!
Дядько Степан знітився:
— Мені там міста багато не треба.
Куточок, щоб переспати. Я ввесь день
работаю на лісозаготівлі. А вещей у
мене, почти, зовсім немає. Увесь тут.
Пан Директор вилазить з клітки.
Енергійно, безцеремонно:
— Слухайте, чоловіче божий, хто
вас сюди прислав?
— Мене покликали в Управу і дали,
от, справку. З підписом команданта...
— А що мені Управа має до розка-
зу! Хто такий для мене — командант,
Бог, чи цар? Я не признаю над собою
жадного коменданта, пане добродзєяш-
ку! Покажіть цидулку з ІРО, то вас
впущу, а ні, то з паном Богом!
Пан Сотник поквапливо притакує:
— Совершенно правильно.
Василь з тихою погордою:
137