Basic HTML Version
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ПО ЦЬОМУ БОЦІ
ЗАЛІЗНОЇ ЗАСЛОНИ
Написав ЛУКА ЛУЦІВ
Дехто міг би іронічно, а то й злобно,
підсміхатися, коли б почав перечитува
ти давні пляни наших письменників,
які вони снували ще в Европі на емі
грації. Та незлобна людина аж ніяк
не має причин до іронії, бо вона знає,
що не тільки мрійливі голови наших
письменників літали бистрими сокола
ми понад сумну дійсність. Робили це
тоді й розсудливі науковці, які на своє
му з' їзді в Новому Ульмі в Німеччині
(в 1947 р.) мріяли про організацію
кількох українських університетів у
столицях Европи та про численні на
ші наукові інститути, які мали плека
ти науку в вільному світі в тому часі,
коли на рідних землях неможлива дій
сна наука. Іронічні усмішки не при
несуть жадної користи, вони зможуть
тільки ще більше розятрити наболілі
серця наших мистців слова, що не мо
жуть погодитися з тією твердою дійс
ністю, що заіенувала на нових місцях
поселення.
— Незрозуміння
важної
справи
культури, брак видавців у зв ' язку з
браком читачів (хоч на еміграцію вий
шла маса інтелігенці ї), не завжди об'є
ктивна постава критиків і рецензентів
(письменники, не тільки на еміграції,
не дуже люблять критикі в! ), важкі
умови життя, в яких поза заробітко-
вою працею немає часу на такий люк-
сус, як літературна творчість — ось
неповний реєстр нарікань письменни
ків.
Розчарування та огірчення деяких
письменників виникли тому, що ще в
Німеччині та Австрії вони мріяли про
свою творчість після переїзду за океан,
і не знали, що умовини їхньої праці ще
погіршаться після залишення таборів
для переміщених осіб.
Ми не хотіли знати, що політична
еміграція — це завжди був важкий ка
валок хліба. Згадаймо польську емігра
цію в першій половині минулого віку,
я ка хоч і мала зв ' язки з рідним кра
єм, яких ми сьогодні не маємо, — то
культурні її провідники жили в нужді,
хоч тоді польська література видала
була А. Міцкевича та інших визначних
поетів і письменників. А недавня ні
мецька, погітлерівська еміграція? Чи
ми знаємо, як жили німецькі письмен
ники в заокеанських країнах, хоч во
ни жили серед далеко численнішої
і заможнішої громади своїх земляків?
А втім, не шкодило б пам' ятати і про
те, що визначні, деколи світової слави,
письменники здобували славу серед ду
же невідрадних умовин, і то не на емі
грації, а в нормальних обставинах. Чи
кращі умовини для своєї творчости мав
геній нашого народу, Тарас Шевченко,
коли цар Микола І зробив його салда-
том і заборонив писати й малювати?
А проте творча сила Тараса не піддала
ся. Чи Іван Франко не голодував, і чи
він не міг був „зломити" перо тоді, ко
ли наше західньо українське грома
дянство відпекувалося від нього, немов
від злого духа. Чи невеличкий талант
Павла Грабовського не жеврів малень
кою творчою іскоркою впродовж усьо
го заслання на Сибіру? Ці приклади
можна б продовжувати, та й без цього
ясно, що живемо в кращих умовинах
від названих, або й неназваних наших
письменників, які служили словом сво
їй нації.
Це про важкі умовини праці. А те
пер кілька слів про можливість появи
написаних вже літературних творів.
Правда, невелика в нас ця можливість,
але якби так знайшовся видавець, що
192