Basic HTML Version
ЮВІЛЕЙНІ МІРКУВАННЯ
Написав д-р ЛУКА МИШУГА
Загально відоме, що найстаршою ус
тановою в Америці, яка почала на цій
землі об'єднувати тих, що походять з
українського роду, є Український На
родний Союз. Натомість менше 'відоме
і ще менше зрозуміле те, що об'єдную
чим чинником у ньому були і залиши
лись не тільки ті цінні традиції та іде
али, що їх привезено із Старого Краю,
але теж і життєві закони та конечності
американського походження, з яки
ми треба рахуватись, коли хочемо вдер
жати цю установу якнайдовше при
житті з користю й славою для україн
ського імені.
Щоб зрозуміти стару українську імі
грацію, а з нею і УНСоюз, треба мати
на увазі теж і ті великі переміни, які
переживала ця країна якраз в той час,
коли прибували сюди масово люди з
тих країн, що досі були тут слабо за
ступлені. До тих країн належала теж
і „Росія" та „Австрія", звідки походила
українська іміграція. Понад 26 міль
йонів іміґрантів, що прибули до ЗДА
в роках 1870-1920, походили — як пи
ше Генрі Бемфорд Парке у своїй зна
менитій історії Америки — з країн еко
номічно відсталих, звиклі до низького
життєвого рівня, для яких демокра
тична форма правління була незнана,
а влада — чужа, що гнете. Більшість
не була вже „протестантською", а „ка
толицької, православної чи жидівської
віри". Холодно прийняті старими іміґ-
рантами, ці „нові іміґранти", як їх на
зиває Парке, жили по містах окремими
етнічними групами, говорили тільки
своїми мовами, ходили до своїх церков,
таких, як у старому краю, стараючись
усіми засобами заховати свої старі зви
чаї і обичаї. Забрало багато часу, заки
ЗДА перестали дивитись на ці іміґрант-
ські середовища, як на „чужу терито
рію" — пише Парке
1
, згадуючи при то
му про „процес асиміляції", який по
чався від дітей іміґрантів і був „болю
чий" та повний різних проблем, бо в
американській школі вважали „іміґ-
рантські звичаї" перешкодою до „пов
ного американізму" і доступу до „пану
ючої кляси". Наслідки: тертя і непо
розуміння між батьками і дітьми, вте
ча від мови, звичаїв, обичаїв батьків,
чи взагалі від традицій своєї етнічної
групи. Але й в таких обставинах ці ді
ти „відчували, що вони не належать
до американської спільноти". До цього
треба додати ще й упередження „ко
рінних американців" до „нової імігра
ції" як „нижчої", яка не може присто
суватись до американських звичаїв та
американської традиції й стає по міс
тах жертвою „політичних меншин", що
їх визискують для своїх темних цілей,
апелюючи до них як до „етнічної гру
пи", яку вони ніби охороняють. Мало
хто розумів цю проблему в той спосіб,
що „не важне те, що іміґрант робить
для Америки, але що Америка робить
для іміґранта", та що насильна амери
канізація шкідлива ще й тому, що „А-
мерика може збагатитись задержанням
багатьох традицій іміґрантів та їх спо
собів життя."
2
Теж не легко було тут родженому на
шому першому поколінню вдержатись
при чомусь такому, що не існувало на
карті Бвропи, ні в науці історії, та про
що в школі, до якої воно ходило, учи
тель (ка) нічого не знав, про що не
чув.. А так було з українським ім'ям!
До того в шкільних підручниках (ще
до 1930 року) бачило це покоління такі
образки: один, що представляв гарно
1
The United States of America,
by Henry
Parkes, New York, 1953, c. 470.
2 Ibidem, c. 471.
9