Basic HTML Version
УКРАЇНА й АМЕРИКА
Написав Роман
Смаль-Стоцький
Це незабаром буде вже століття,
як наш перший амбасадор, козак-
священик Андрій-Агапій Гончаренко
завітав 1865 року в Америку й че
рез три роки після того почав вида
вати часопис „Аляска Гералд". У
першому числі цього часопису він пе-
реповів ідеї „Кавказу" Т. Шевченка,
звернувши увагу американців на ро
сійський імперіялізм і його жертви,
на національну проблему в Росії і на
стихійну силу націоналізму понево
лених Москвою народів.
Хоч яку велику організаційну пра
цю провела була тут, в Америці, на
ша еміграція та її священики й ін
телігенція, все таки революція в Ро
сії після першої світової війни заста
ла американський Конгрес, держав
ний департамент і американську на
уку не приготованими до правиль
ного зрозуміння української справи.
Завдяки всіляким пропагандистам
і Троцькому, американська публічна
опінія зрозуміла цю революцію тіль
ки як ліквідацію абсолютизму і як
питання політичного режиму, і була
заскочена національними самостій
ницькими рухами. І хоча ідеї Вил-
сона, видимо, впливали на хід рево
люційних подій і хоча большевики
негайно почали впливи цих ідей по
борювати ошуканчими гаслами ,,са-
моопредєлєнія вплоть до отдслєнія",
— офіційна американська політика
під впливом Черчилла й Клеманео
обмежила право на самовизначення
для націй царської Росії тільки трьо
ма націями: фінляндцями, поляками
і вірменами. Державний департамент
виявив повнісіньке незрозуміння для
українького питання, що більше, він
записав у свій рекорд ноту підсекре-
таря Чейнбріджа Колбі до італійсько
го амбасадора у Вашингтоні, барона
Авеццана, що провалила вступ Ук
раїнської Народної Республіки до Лі
ги Націй в Женеві. Ця нота, що за
перечувала Україні право на само
визначення, оголошена була як за-
лучник до аплікації УНР в офіційній
публікації Ліґи з 20 листопада 1920
року, і посередньо помогла большеви-
кам воєнною агресією проти УНР пе
ремогти ідеї Вашингтона та Вилсона
в Україні і відкрити шлях новому
червоному імперіялізмові проти неро
сійських націй.
Наші дипломатичні заходи у Ва
шингтоні та в американських амбаса-
дах по інших столицях не дали жад
них успіхів, бо вже почалася перша
дія великої еміграції уряду УНР, йо
го армії, партій і громадянства на
Захід по неуспішній війні України й
Польщі проти Москви 1920 року.
Та все таки дипломатія УНР на
вигнанні далі стукала в двері Аме
рики. І в році 1929-му УНР осягну
ла на той час великий пропаґандив-
ний успіх, а саме внесення сенатора
Ковпленда, щоб американський уряд
найменував американського посла
при уряді УНР і таким чином визнав
самостійність України. Як це ста
лось? Ось про це хочу, як ініціятор
та свідок тієї події, коротко для істо
рії кілька слів сказати.
Закордонна політика УНР напри
кінці 20-х років природно розподіля
лась на два центри і дві концепції. В
Парижі вів її проф. Олександер Шуль-
гин, як наш міністер закордонних
справ і речник французької орієнта
ції. У Варшаві мені доручив уряд
УНР провадити політичну працю, що
увінчалась організацією Прометеївсь
кої Ліґи Москвою Поневолених На
родів, і що мала, зокрема, завдання
здійснювати так звану англосаксон
ську орієнтацію. Ми вірили, що в
скорій майбутності дійде до зудару
70