Basic HTML Version
50 РОКІВ ТОМУ
Написав мґр. Володимир Бугацький
Рік 1907-ий слід вважати, побіч ро
ків 1772 й 1848, переломовим для на
шого населення в Галичині та нашо
го національного ренесансу. Цю не
звичайну важливість
спричинили
перші в австрійській державі загаль
ні, рівні, безпосередні й тайні вибори
до австрійського парляменту в червні
1907 року. І наколи вибори до росій
ської Думи, що відбулися в поперед
ньому, 1906-ому році були першими
взагалі виборами до парляменту в іс
торії царської імперії, то в Австрії
відбулося від року 1861 вже кілька
надцять таких виборів. Але ті вибори
не були справді демократичними, не
взорувалися на виборчих ординаціях
таких держав, як, наприклад, Англія
або Швайцарія. Вправді, австрійська
конституція з 1861 року була загалом
поступовою, гарантувала громадянам
повну особисту свободу, охорону при
ватної власности й ініціятиви, віль
ність преси, партійної організації й
пропаганди. Але австрійський уряд,
числячись з фактом тодішньої куль
турної відсталости населення деяких
країв, боявся, що справді демокра
тичні вибори дали б можливість під
ривним елементам вести широку про
паганду, шкідливу для його держав
них інтересів. І це власне було при
чиною того, що конституція з р. 1861
проголосила т. зв. куріяльну систе
му виборів, а самі вибори до віден
ського парляменту були в дійсності
концесією для певних кляс населен
ня, не були рівними для всіх грома
дян, відбувалися явно і не завжди
безпосередньо.
І ось у Галичині в т. зв. сільській
курії, в якій вибори давали нам те
оретично можливість вибрати в усіх
округах з більшістю нашого насе
лення коло ЗО послів, вибори були
посередні й явні. Сільське населення
вибирало в т. зв. правиборах на кож
них 500 осіб одного виборця, що в
означений день у повітовому місті
віддавав свій голос явно перед вибор
чою комісією, яку призначувало по
вітове староство. Коли ні один з кан
дидатів не одержував більшости від
даних голосів, відбувалися другі й
тісніші вибори між двома тільки кан
дидатами. На виборах голосувала та
кож повна клькість т. зв. „вірилістів",
які мали право голосу без вибору.
Такими особами були майже виключ
но польські діячі. Посольські канди
дати мали право делегувати до ви
борчих комісій своїх мужів довір'я.
Ота виборча ординація в тодішній
дійсності йшла на руку полякам, які
заволоділи
вповні
адміністрацією
краю. Вже під час правиборів виборчі
комісари вживали всіх можливих спо
собів, включно з терором, щоб насе
лення вибрало бажаних тим коміса
рам виборців. А такі люди в багатьох
мало національно свідомих селах не
були рідкістю. Але щойно в дні вибо
рів оті сільські виборці були вистав
лені на справжню пробу. Різні плат-
тні т. зв. „виборчі гієни" вживали
всіх можливих, а часто й каригідних
способів (підкупство, застрашування,
підпиття), щоб спонукати наших се
лян віддати голос за польського кан
дидата. Тим польським агітаторам
вільно було агітувати навіть в самій
виборчій домівці, хоч офіційно це бу
ло заборонене. А самі виборчі комі
сари постійно допомагали польським
кандидатам, анулюючи голоси наших
виборців з різних причин, і навіть
часом фальшуючи вислід
виборів.
Пізніше виборчі протести не мали ні
коли успіху, бо всі вищі інстанції
були обсаджені поляками.
Вислідом цього всього був факт, що
замість ЗО, нам вдалося вибрати коло
93