Basic HTML Version
НА ПОКРОВУ
(СПОГАД З ЧАСІВ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ)
Написав И. Сірий
Ворожі рови були віддалені на
яких триста п'ятдесят метрів від на
ших шанців, що бігли по узліссю.
Від самого ранку на фронті було спо
кійно, лише час від часу пролітали
над нами зі зловіщим свистом гар
матні стрільна, вибухаючи десь за лі
сом; ворог, видно, мав на меті непо
коїти наше запілля. Заплакане сон
це обтиралося білими хмаринами, що
переповзали через його обличчя. По
вівав холодний вітрець, припорошу
ючи мокру землю ніжними пушинка
ми снігу. Якась цікава синичка пере
лі тала з гілки на гілку, заглядаючи
у наші рови. Над нами тягнувся за-
пізнений ключ журавлів із своїм
еумно-жалібним: ,,кру, кру!" Прига
далась пі сня;
Чуєш, брате мій, товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком журавлі
[у вирій.
Я з своїм товаришем, сотником Ан
дрієм Стовбчатим, сиділи на. заплеч-
чі стрілецького рова, обгорнувшись
широкою буркою. З цього місця нам
було дуже добре видно наші сотні
й вороже передпілля. Ми тількищо
вернулися з контролі сотень. Стріль
ці відпочивали в ровах після вчораш
нього наступу, лише стежові уважно
обсервували ворога.
— Он, глянь, Андрію, — показав
я рукою на журавлів, — запізнились
бідаки.
Андрій довго вдивлявся в мудрих
птахів, а потім, прийнявши позу що
найменше Отелла, продеклямував:
Пливуть, пливуть далекі журавлі
І сизий дим і гуси волохаті,
І пар з великої, безмежної землі . . .
В широкій бурці ми почували себе
зовсім добре.
Закурили. Над лівим крилом на
шого куреня прошуміло тяжке гар
матне стрільно, з характеристичним
храпом і присвистом охнуло десь за
лісом — і знов настала тиша.
— Слухай, Андрію, чи ти знаєш,
яке в нас сьогодні свято? — звер
нувся я до товариша.
— Де там мені знати про різні свя
та. Я вже не пам' ятаю, коли й в цер
кві був . . . От уже півроку без перер
ви товчемося в боях . . . Хай Бог про
стить! Часом не знаєш, який день
над тобою . . . — Андрій махнув ру
кою.
— Отож знай, сьогодні
велике
свято . . .
— Яке ж то?
— Покрова.
— Дивись . . . Покрова, кажеш ?
— Та вже ж, Покрова.
— Велике українське свято,
—
сказав в задумі Андрій.
— Запорізьке свято — додав я. —
Славне козацтво дуже врочисто це
свято вшановувало.
— Дійсно, п р а в д а . . . —
сказав
Андрій і, обертаючись до вояків,
крикнув: — Та ж сьогодні Покрова
Пресвятої Богородиці!
— У нас на Покрову був храмовий
празник, — згадав я. — Багато спо
минів залишилось з тих часів.
Несподівано в стрілецьких ровах
почувся спів:
Ой зійшла зоря вечеровая,
Над Почасвом стала . . .
Спів щораз міцнішав і набирав си
ли, потуги розмаху.
З ворожих ровів відізвалися тяжкі
кулемети, мабут, ворог думав, що це
сиґнал до наступу. Але коли спів за
тих, заспокоївся й ворог.
Над головами з гадючим шипінням
110