Basic HTML Version
КАПРІ
Написав Михайло
Островерха
Одна з спокус, якій я ніколи не
опирався, це — поїхати на Капрі!
Там же, як звичайно, постійний праз-
ник сонця, блакиті й моря! Та й не
сине воно, оте море, а сущий густий
ґранат. І квітів та зелені й зелені —
аж очманює людину: неначе цей ост
рів Капрі є одностайний і розкішний
діядем із ізмарагду, оправлений у
сапфірові простори моря. І вітер —
веселий, прудкий та моторний. Не
даремне й Тиберій мав тут свій па
лац і розкошував цими ласками при
роди. Правда — де він тих палаців
не мав?
З порту подались ми автобусиком,
— бо правдивий автобус міг би цю
вузеньку, декуди в скелі довбану
доріженьку просто заткати! — на
майданчик на Капрі. Тут повно на
роду — всякого і галасливого. А ще
й церковні дзвони, і сонце, і вітер
скріплюють цей рух і галас. На цім
майданчику зосереджене все — цер
ковне, громадське, політичне, купець
ке — життя острова.
Сонце і блакитні простори вири
вають нас із цього гамірливого май
данчика і приманюють, щоб дальше
йти — на Анакапрі! Та цим разом
ми тут масмо певну ціль: тут же десь
живе-проживас краян, Подоляк, о.
д-р Іван Хоменко. З ним хочемо й
познайомитись.
Біля церкви стоїть молодий, че
пурненький італійський священик.
Питаюсь його — чи, припадково, не
знає він такого „падре" Хоменко?
Капрі — Маріна Ґранде — причал
(В половині скелі, здовж, іде ледве помітна лінія: це довбана в скелі
дорога, що веде на Анакапрі)