Basic HTML Version
Y ВСЯКОГО СВОЯ д оля
(ЛИСТ З КАНАДИ)
Напікав Лев ***
15 грудня 1951 р.
Любий Стрийку!
Вашого файного листа із 17-го лю
того саме ще раз прочитав, щоби не
вийшло: Ви про образи, а я про гар
бузи, але щоби трохи виглядало на
логічну і притомну балачку . . . Ці
каво, що людині в теперішню пору
так легко помилитися, навіть коли
вона має великий життьовий досвід та
здоровий дедукційний дар. Ось пише
те, що тому, що маємо досить дерева,
не мерзнемо. Воно правда, що не
мерзнемо, і очевидна правда, що має
мо досить дерева (мій камрад, що но
сить палицю-мірило із урядовим мір
ником, каже, що досягаємо 14 тисяч
тонн), але палимо нафтою. В кожно
му приміщенні палиться норвезька
піч, що її тут називають „башток",
мішанець печі і примуса. Зовсім воно
парадоксально виглядає, але, вірте,
що дуже практично зате в лісі або,
як тут кажуть, у буші (а звідти я —
bush-man) розкладаємо ватру із сос
нових бервен і десь коло полудня ро
бимо обід, себто споживаємо, що при
несли в ланч-баксах, бляшаних валі
зочках. Я, бувало, пробував без ланч-
бакси обійтися, але вивірки з'їдали і
доводилося за ними вганяти та відби
рати „канапку". Моє меню — це два
термоси чаю, хліб і ковбаса. Яствіє
замерзає, тому його набивається на
тичку і держиться трохи в огні під
претекстом „гріття". Звичайно воно
таки мерзле всередині, обкурене вер
хом та обгоріле краями. Проте, дуже
добре смакує, дармащо потім відбива
ється терпентиною, живицею і інши
ми ароматичними олійками.
Від морозів я трохи відвик, і тепер
мені тяжко оцінити, чи воно дуже чи
не дуже зимно. Термометр зовсім іг
норую, бо, як самі знаєте, тут уже
при плюс 32-ох градусах вода замер
зає, а до нуля є ще шмат ртуті, а аж
потім у мінуси. Боженьку! Як пока
зує, приміром, — 54, то випадало би
ще до того додати тих 32 плюсових,
що разом становить 86 степенів зим
на, себто зближаємось до абсолютно
го нуля, а від самої думки про те
можна замерзнути. Я радше держуся
практичних признак: більше скри
пить під ногами — більший мороз;
примерзає вія до вії — зовсім вели
кий мороз і т.п. Нині виголив я те
місце під носом, бо вже кілька днів
намерзав такий сопляк, ніби я ще в
дуже ранній молодості.
Другий предмет, що нагадує мені
безжурне дитинство — це мої трикоти
канадійського стилю; фершалюнґ з
гори надолину, хвостик ззаду, хвос
тик спереду. Такої туалети я не тіль
ки не мав, але й не бачив яких ЗО ро
ків. Коли бесіда зійшла на строї, то
тут по лісі бігає маса жіночих футер:
лисів, вивірок, горностаїв і ін. З усіх
найбільш достойні того, щоб із них
паси дерти (за улюбленою фразою
мойого небіжчика тата, уживаною
головно під час погромів на нас, нев
далих нащадків) є вивірки-білиці. Во
ни здібні з'їсти ланч або дібратись до
блюзки і переробити її на кружевну
завіску. Тепер, хоча мороз як на Йор
дан, працюю в сорочці, а блюзку ві
шаю на видному місці і фурт погля
даю, чи не рухається.
22 грудня.
Цього листа, як бачите, пишу „в
догідних тижневих ратах". Більшість
моїх сожителів працюють „райт тру",
без жадної неділі чи свята. Вони „ка-
133