Basic HTML Version
РОКИ 1919-1939-1959 У ШИРОКОМУ СВІТІ
Написав
Іван
Кедрин
З 1919-им роком зв ' язане у все
світній історії ім'я Паризької мирової
конференції. Вона мала встановити
новий лад в Европі, дощенту знище
ний першою світовою війною і —
може ще більше — революціями, які,
у тісному зв ' язку з тією війною та її
прогрою, вибухли в Росії, Австро-
Угорщині й Німеччині. Не залиши
лося й сліду від спадщини поперед
нього, 19-го сторіччя:
Віденського
конгресу 1815 року, який впорядку
вав Европу після наполеонівських во
єн, „весни народів" 1848 року та з
Берлінського конгресу 1878 p., який
займався „хворою людиною Европи",
Туреччиною, та формував нові між
державні союзи за найкращим знан
ням двох його потентатів — німець
кого канцлера Бісмарка й англійсь
кого прем'єра Ді зраелі. Перша світова
війна закінчилась так, як цього
не передбачав ніхто тоді, коли 28
липня 1914 року Австро-Угорщина
виповіла була війну малій Сербії. З
усіх несподіванок, що їх вона при
несла, найбільші були дві: активна
роля З'єдинених Держав наприкінці
війни та у формуванні мирових ці
лей і упадок трьох династій у тодіш
ніх імперіях Західньої і Східньої Ев
ропи — Габсбурґів, Гогенцоллернів і
Романових.
Перше 'засідання Паризької миро
вої конференції відбулося 18 січня
1919 року, але насправді війна скін
чилась
підписанням з Німеччиною
перемир'я 11 листопада 1918 року, чи
ще швидше — з хвилиною зголошен-
кя німцями просьби про закінчення
військових дій, 4 жовтня 1918 року
і відкликом до 14-ох точок Вилсона з
8 січня 1918 року. Східній фронт пе
рестав грати будь-яку ролю з вибу
хом російської революції ще у берез
ні 1917 року, бо літня офензива Ке-
ренського була дитячою спробою по
казати себе вартісним союзником, я-
кий насправді перестав існувати, а
почав формуватись у новій постаті —
найбільшого ворога. Однак, Паризь
ка мирова конференція зовсім не ці
кавилась подіями на території колиш
ньої Росії, а всю увагу приділила
бльокові центральних держав (Німеч
чина, Австро-Угорщина, Болгарія і
Туреччина) і претенсіям перемож
ців.
13 грудня 1918 року прибув до Па
рижу американський президент Буд
ро Вилсон. У половині січня 1919 р.
Найвища Воєнна Рада Антанти по
кликала до життя Раду 10-ох: по
два репрезентанти від ЗДА, Англії,
Франції, Італії і Японії. Проте, фак
тично (а згодом і формально) всі
найважливіші постанови мирової кон
ференції з алежали від 4-ох осіб: —
французького прем'єра Жоржа Кле-
мансо, „старого тигра", що був голо
вою конференції, англійського прем'
єра Ллойда Джорджа, американсько
го президента Вудро Вилсона й іта
лійського прем'єра Вітторіо Орляндо.
На Паризьку конференцію допущено
делегатів від 32-ох держав, які во
ювали з центральними
державами
або з ірвали з ними дипломатичні вза
ємини. На перше засідання допуще
но теж, ще перед визнанням само
стійної Польщі, Ігнатія Падеревсь-
кого і Романа Дмовського, і від Чехо-
словаччини Крамаржа і Едварда Бе-
неша. Радила вона на пленарних за
сіданнях і в спеціяльних агенціях та
Комісіях, з яких найголовнішою бу
ла 9-та Комісія для територіяльних
справ під головуванням кол. францу
зького прем'єра Андре Тардіє. Спірні
територіяльні справи торкалися но
вопосталих держав після розпаду
Австро-Угорщини й прогри Німеч-
34