Basic HTML Version
ВЕЛИКА ІДЕЯ
Інсценізація з гасів Гетьмана Івана Мазепи, виставлена Метро-
політальним Комітетом Ліґи Української Молоді Півнігної Амери
ки в Carnegie Наїї в Ню Норку в неділю, 29-го травня 19^9 року
в рямках фестивалю „Гомін України", при великому здвизг народу.
Сценарій написав на підставі трилогії Богдана Лепкого А. Д.
Діється в Україні на переломі XVI і
XVII ст. ст. На лісовій поляні над
річкою Сулою біля Полтавського
шляху сидить навколо вогнища гурт
козаків, що супровадить гетьмансько
го канцеляриста Івана Чуйкевича з
Кисва до Ковалівки з листом від геть
мана Мазепи до генерального судді
Кочубея. З піднесенням заслони коза
ки співають „Ой, Морозе, Морозенку."
І
Після кінцевих слів пісні: „За то
бою, Морозенку, вся Україна плаче"
та після короткої перерви:
С н о в и д а : Еге ж . . .
Д о в б н я : Авжеж . . .
Г о л о т а : Що, еге ж ?
Д о в б н я : Еге ж, що плаче. Ук
раїна плаче. Як не плакати ? А з тебе
як шкуру дертимуть, думаєш сушити
меш зуби, як до шинкарки в Мирго
роді?
Н е д о б и т и й : Хіба плачем волю
здобудеш та лихо направиш? Хіба
плачем Хмель Україну від ляха виз
волив ? На біса ж тобі шабля при боці
теліпається ?
Б а р и л о : Не плакати нам і сльо
зи не лить, не нам, козакам, те діло
робить.
С н о в и д а : Еге ж . . .
Д о в б н я : Гей, гей, визволив
Хмель Україну від ляха та й моска
леві занапастив. Обіцянкам повірив.
Ляхи, було, з України шкуру дерли,
а москаль уже й жили витягає. Гірше
бісурмена.
С н о в и д а : Еге ж . . .
Н е д о б и т и й : Авжеж гірше. Ля
хам не диво ж. Колись ми їм підляга
ли, але з Божою допомогою, при Бог
дані Хмельницькому визволились з
підданства та набили ляхів, що і досі
не прочунялись. Не диво теж, що хан
кримський з нами ворогує. З давен-
давна чинили ж ми йому шкоду і те
пер чинимо. Але якої бісової матері
москаль від України хоче? Не шабля
ми ж вони нас звоювали. Хмель їм з
вольної волі піддався, ради віри пра
вославної. Вони ж нам вічну приязнь
обіцяли, а що з України вчинили?
Нелюди прокляті, хоч і православні.
Д о в б н я : Та які вони в біса пра
вославні. (Стишеним голосом): Сам
чував від людей, що в Петра хвіст є
і кінське копито замість ноги в лівому
чоботі. Шинкарка присягалась, що
від самої царської повитухи довіда
лась. Люципер же він, а не цар пра
вославний.
Н е д о б и т и й : Бо хіба ж так чи
нитиме православний? Москва ж на
шими грудьми від своїх ворогів за
хистилась і нашими шаблями їх воює.
На наших кістках скрізь фортеці бу
дує і за нами, як за муром, сидить.
Але цього їй мало. Вона нас усіх в
своїх невольників і хлопів хоче повер
нути. Спершу гетьмана Многогрішно
го в неволю забрали, потім Самойло-
вича, а теперішньому гетьманові каже
свій власний люд до плуга запрягати.
Москалі Дніпром і Самарою володіють
і гетьман їм в цьому помагає.
Л ю ш н я : Петрика нам треба було
слухати. Пригадуєте, як він нарід до
боротьби за цілість нашої вітчизни і
волі закликав? Ми йдемо на Україну,
— писав він, — щоб визволити братів
наших і себе від грабежу Москви та
69