Basic HTML Version
МАЗЕПА В ЧУЖІЙ ЛІТЕРАТУРІ
(Частина з більшої праці п. н.: „Мазепа в мистецтві і літературі".)
Написав д-р Іван Сидорук
Великий гетьман України, Іван Ма-
зепа-Колодинський (1687-1709)
—
одинока постать української історії,
що в світовім мистецтві й літературі
здобула таку популярність, як без
смертні теми Прометея, Мойсея, Фав-
ста, Дон-Жуана . . .
Мистець-творець витає в сфері уя
ви, в царині інтуїції, правдоподібно-
сти, не обмежений історичними фак
тами — і тому мистецтво не завжди
рахується з історією. З такої ж при
чини й постать Мазепи в мистецтві
часто окутана серпанком леґендарно-
сти, загадковости, фантазії, далека
від історичної правди. Чужинців май
же не цікавив час, місце, історичний
Мазепа, його боротьба за волю Ук
раїни. Більше від правди промовляла
їм до уяви романтична леґенда, на
тлі якої вони могли снувати золоте
прядиво власної фантазії. Тому то й
Мазепа в чужинецьких творах пере
важно тратив українські риси, а при
бирав універсальний характер, вті
люючи в себе вселюдські прагнення
та ідеали.
Де початок такої великої популяр
ності імени Мазепи ? . . Українці не
мають сумніву, що для розголосу
імени Мазепи спричинилась сама
ґрандіозна постать великого гетьма
на . . . Однак французький есеїст, ві
конт Е. М. де Воґюе думає, що це
славний поет лорд Байрон, відкрив
ши одного дня Вольтерову історію
Карла XII та зосередивши свою твор
чу уяву на романтичних пригодах
Мазепи, обрамував його ім'я золотом
і самоцвітами. Відтак Мазепа „зодяг
нений промінням слави, стає живою
постаттю для всіх прийдешніх поко
лінь, для яких магічні склади його
імени завжди будуть вимовлятись із
пошаною". „Поезія, — каже далі де
Воґюе, — це друга мати, що приту
ляє мертві постаті до своїх грудей
і оживляє їх принагідно так, як тіль
ки божественна фантазія дозволить
їй" . . . Зі славної поеми Байрона чер
пають своє надхнення Гюґо і Пуш
кін „для своїх шедеврів". Мистці спо
пуляризували його у світі так, що
тепер „нема школяра, що б не знав
цього імени". „Мазепа, — продовжує
де Воґюе, — персоніфікує славну
землю, Україну та історичних лгодей-
козаків. Кожного літа, — твердить де
Воґюе, — коли я виїжджав у ті землі,
мої друзі не забували вигукнути:
„Ах, так, Україна, країна Мазепи, де
козаки бороздять степи, прив'язані
до диких коней!"
1
)
За Байроном і Гюґо славне ім'я
Мазепи підхопили малярі (Верне,
Шасерьо, Булянже і ін.), які пере
несли його романтичні пригоди на
полотно.
Проте, ми не маємо зовсім вірогід
ного портрета Мазепи. Москва систе
матично нищила пам'ять „ізмєнніка",
розповсюджуючи натомість фальши
ві портрети. Згадати б тут т. зв. „ака
демічний" портрет Мазепи (зберіга-
єься в Академії Мистецтв у Петер
бурзі), якого намалював московсь
кий маляр І. Нікітін (1688-1740), що
хотів майбутнім поколінням передати
тенденційне обличчя ,сучасного Юди'.
Риси скорше „Юди", а не чарівного
політика, в якого закохалася моло
денька красуня Мотря — нагадує й
ґравюра Мазепи, роботи Де Беєля в
ляйпціґському журналі „Ді Еуропе-
їше Фама" (1704, 1706), що, як думає
Р. Млиновецький (Бжеський), від
дзеркалює нехіть саксонсько-польсь
кого короля Августа II до Мазепи.
2
)
Аквафорта „Мазепа" з роздвоєною
бородою француза Норбліна з 1775
року, як доказав поляк Зиґмунт Ба-
77