Basic HTML Version
ПРО „КЕНИ" И ПІГУЛКИ
Ф є й л
Написав
Мій приятель, мистець і професор,
Антін Малюца, розповів мені такий
факт:
Повів він свою 8-літню донечку
до Метрополітального музею. Поогля-
дали всякі Єгипти і Бабилони, а далі
зайшли до великого відділу, що но
сить назву „Середньовіччя". А там,
розумієте, в тому відділі, попід стіна
ми, стоять страшні лицарі, від голови
до п'ят закуті в залізну та мідяну
збрую, зі списами й галябардами в
руках.
А дівчинка, як їх узріла, так і
скрикнула:
— Дивись, — каже, — татку, воя
ки в кенах! А в руках тримають кен-
овпенери!
— Що ? . . Що ти таке говориш ?
— здивувався батько.
— Ну, кен - овпенери. Такі тінк-
си, що ними кени відкриваються . . .
Між іншим — дитина розумує
логічно: якщо можуть бути в „ке
нах", тобто в бляшаних пушках, вся
кі шпараґи, шинки, сардинка та інші
консерви, то чому не може бути й
військо „скеноване?"
А з цими консервами направду
велика вигода, зокрема для нас, сіро
мах, що провадимо старопарубоцьке
господарство. Взяв „вігайстер", від
крив коробку, пригрів, і маєш гото
вий обід. А є такі спеціяли, що їх
можна їсти просто з коробки, і не тре
ба потім тарілок мити та полоскати...
Вигода страшенна!
Хоч кажуть учені, що перед люд
ством розгортаються ще світліші пер
спективи, бо в недалекому, кажуть,
майбутньому все життя переключить
ся з „кенів" на піґулки (по-літера
турному — „пілюлі"). Тобто кожна
річ буде в піґулках, чи в пілюлях,
або, по-нашому, в таблетках. Перед-
смак усіх отих надзвичайних досяг
нень атомово-ракетної доби знайдете,
є т о н
Ікер
зрештою, у фантастичній повісті п-ні
Людмили Коваленко п. з. „Рік 2245".
От, скажемо, прийшли до вас гос
ті на уродини, ім'янини чи на іншу
урочисту оказію, а ви просите їх сі
дати, і кожному — тиць! — таблетку,
тиць! — таблетку в зуби, або й пів-
таблетки, коли той хтось пішов на
„даєт". А гість проковтне таблетку і
має „ґуд тайм". Бо в тій таблетці вже
і „мартіні", і джус, і ґрейпфрут, і
перше, і друге, і десяте . . . Все скон
центроване в отакій манюсенькій пі
люльці !
Вигода страшенна!
Ці ж піґулки, кажуть, знайдуть
широке застосування і в матримоні-
яльному секторі. От, проковтне тітка
білу піґулку — і народить бойсика.
А проковтне червону, і народить дів
чинку. А проковтне, скажемо, зелено
го кольору, і на світ приходить з на
радою юний сумівець чи пластун-
розвідчик після першої проби!
Подумайте — які широкі можли
вості! Вся цивілізація — в піґулках!
І хоч можливості будуть широкі і
вигоди, безперечно, колосальні,
я,
людина консервативної породи, не
дуже захоплений цим переходом від
„кенового" до „піґулкового" етапу
нашої цивілізації. Ще з „кенами" пів
біди, та під піґулками — я ніколи не
підпишуся! Бо жадна, прошу вас, пі-
ґулка не заступить мені ані 100 гра
мів „смирнівки", ні борщу, ні варени
ків, ні разового хліба або гречаної ка
ші з квасним молоком!
І жадна, прошу вас, піґулка не
заступить мен і . . . ну, та нема чим
журитися. Я вже того не дочекаю. От,
колеґа Понеділок — той ще молодий
фіфак, і різні дива може бачити на
своєму віку!
Навіть такі піґулки, що заступ
лять вам читання календарів-альма-
нахів . . .
80