Basic HTML Version
РУТА - ВОЛІ НАШОЇ ОТРУТА
Написав Єві
Серед поезій Т . Шевченка, щ о ї х
московські окупанти України н е до
зволяють включати в популярні ви
дання „Кобзаря", призначені дл я
ширшого вжитку, Gй поема „Великий
Льох", щ о надто виразно заперечує
вигадки москалів пр о те , ніби Т . Шев
ченко, Апостол Національного Від
родження України, бу в прихильником
панування в Україні московського са
мозваного „старшого брата", насправ
ді ж імперіяліста т а безбожного КОЛО
НІАЛЬНОГО визискувача .
Т. Шевченко назвав свою поему —
містерія. Та к звали в середньовіччі
інсценізації деяких моментів Богослу-
ження, щ о в ни х знаходяться елемен
ти тайни („містерія" — тайна) в ик уп
лення людського роду Христом. От
же і Т . Шевченко назвав поему „Ве
ликий Льох" містерією, б о в ні й ві н
оповів пр о тайну викуплення, себто
визволення України з-під московської
неволі, сполучаючи ї ї з народними
оповіданнями пр о льохи, себто під
земелля, щ о позалишалися в Україні
біля Суботова після Хмельниччини,
що там , мовляв, закопаний великий
скарб — воля України.
Пригляньмося ближче змістові цієї
поеми, а щ о вона досить довга, обме
жимося тільки першою частиною, д е
оповідається пр о тр и душі, що , ніби
ті пташки, через Суботів летіли і н а
похиленому хресті старої церкви сі
ли. Вони тяжко караються, б о ї х у
рай н е пускають- Шевченко примі
щує ї х н а старій церкві, що б їм видні
ше було, „я к розкопуватимуть старий
льох", бо , я к зазначив Поет, з то ю
церквою і з ти м льохом в ' яжеться і
їх доля. Поет вкладає в ї х уста єдине
бажання:
Коли б уж е швидше розкопали,
Тоді б у ра й на с повпускали...
В першій душі уосіблено Богдано-
ву Україну, — себто Україну часів
'Н
Онацький
Богдана. Вона народилась і , я к квіт
ка, виростала пі д опікою і доглядом
самого гетьмана. Хмельницький ї ї н а
руках носив, гетьманша всього ї й по
надаровувала, вс і ї ї любили, вс і д о не ї
залицялися і сватати стали. .. Ал е ту т
і зустріло її лихо: залицялися і сва
тати стали її , я к зазначив акад. Ст .
Смаль - Стоцький, різні женихи, а
вродила рута — „рута — волі нашої
отрута", себто нещасне подружжя
України з Москвою, щ о його доконав
Хмельницький в Переяславі. Н е забу
ваймо, щ о рута — символ подружжя!
Чому ж та к сталось? Перша душа
оповідає:
Вранці рано, в Пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я з а водою...
Дивлюсь: гетьман з старшиною...
Я води набрала,
Та вповні шлях перейшла їм ;
А того й не знала,
Що ві н їхав в Переяслав
Москві присягати.
І вж е ледве я , наледве
Донесла д о хати
Оту воду... Чо м я з не ю
Відер н е побила?
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тою клятою водою!
От з а що караюсь,
От з а що мене, сестрички,
І в ра й не пускають!
Перейти кому дорогу з повними
відрами води — - „ у п о в н і " ц е в на
шого народу значить побажати удачі
в задуманому ділі, себто в цьому ви
падку в задуманому об'єднанні Укра
їни з Москвою. Т а вода, щ о не ю ба
жано то ї вдачі, стала в Шевченка
„проклятою", не ю отруєно „батька-
матір", себто гетьмана й гетьманшу,
„брата" — себто Юрася Хмельни-
ченка, отруєно й ї ї саму, Богданову
У к р а ї н у , і навіть „собак", себто
все, щ о тільки було живого в Україні,
101