Basic HTML Version
ХОДІМ НА ВЕРШИНИ
Написав Степан Риндик
Від часу до часу на Хрущова нахо
дить, і він починає з а ч і п а т и с я з
вашингтонськими дипломатами. Бе
ре й дразнить їх. Найгірше тим, що
закликає на вершинну конференцію.
Чому саме Вашинґтон такий ураз
ливий на цьому пункті, тяжко вгада
ти. Тут, у нас кажуть, що через осе
ледці. Кажуть, що московська верши
на має звичку кожну чарку заїдати
оселедцем і возить за собою цілі ,,ба-
чьонкі" цього смаколику. А не кожна
душа може знести, коли від сусіда
тягне оселедцем, та ще москов
ським !
Треба, однак, думати, що тут замі
шані якісь поважніші причини. І
причини не так матеріяльного, як
ідеологічного смороду. Або навіть
звичайна заздрість. Бо „вершинна
конференція" — чисто московський
винахід. Не сама по собі, не рід, не
ґатунок її, а назва. Це новий термін
на старе явище. Отак, скажім, як сло
во „колхоз" на панщину-кріпаччину,
або „народні демократи" замість „го
лодранці". Москва спекулює на гуч
них словах, бо добре знає, що для
багатьох людей дурне, але гучне сло
во має більшу ціну, як розумне діло.
— Вершинна конференція! Як гор
до звучить це!
І Вашинґтон заздрить: лихий на
Москву за те, що не він перший
упав на цю горду назву. Якщо так, то
нема ради. Дару ініціятиви Вашинґ
тон давно вже не має, дармащо кіль
ка разів урочисто проголошував, що
перейме її в свої руки. Чекаємо на це
свято і не можемо дочекатися. А тим
часом клята Москва міцно держить
у своїх руках віжки світової політики
й веде її, куди сама хоче.
Тепер відбувається велике змаган
ня між обома потугами. І мені прий
шло до голови, що було б добре, як
би так котрийсь із наших мистців
увіковічнив це змагання, намалював
ши широке полотно — повість чи ро
ман — під назвою „У Грицька була
собака". Чому така назва, буде видно
на кінці цієї статті. Полотно мало б
мати дві верстви: тло насподі і кар
тину зверху. Тло — велика політика,
а картина — велике кохання (без ко
хання не можна).
Сам я не міг би пуститися на такий
твір, бо на коханні добре не розумі
юся. Кожного разу, коли щось таке
нападало на мене, я тратив пам'ять.
А не пам'ятаючи чогось, не можна
про нього писати. Якби хтось із на
ших майстрів у малюванні любовної
процедури мав охоту взятися за цю
тему, то для полегшення праці подаю
йому кілька основних моментів для
змалювання тла.
У першому моменті маємо спонтан
ний заклик Москви, скерований до
„великої трійки", але видержаний у
стилі „всім ,всім, всім!". У цьому за
клику Москва б'є на сполох і каже,
що настала нагальна потреба вчини
ти вершинну конференцію, бо інакше
буде кінець світу. Це, звичайно, чиста
баламута. І цю баламуту Хрущов
проробляє трохи не кожного року. Во
на різно впливає на людей. Найчут-
ливіше діймає столиці. Одну обурює,
другу спантеличує, а третю лякає до
запаморочення глуздів. А нормальні
люди знизують плечима і кажуть:
— Тю на вас, навіжені! Повірили
московським політикам!
І справді, як можна їм в і р и т и ?
Та ж досить, наприклад, пригадати
собі, як найбільший із них — Ленін
— сказав колись, що золото — бур
жуазний забобон і що робітнича кля-
са побудує з нього виходки, як тільки
дістанеться до влади. Минуло вже
сорок п'ять років, як ця кляса орудує
державою, але пройдіть ту державу
від кінця до кінця, перегляньте всі
10k