Basic HTML Version
ПРО ТЕ, ЩО „СВОБОДА" З ЖАЛЕМ
СПОВІЩАЄ...
Написав Іван Керницький
Воно аж дивно і просто незрозумі
ло стає, що мої дорогі земляки, пан
ство Татухи, прожили стільки років
у дружній згоді, дітей та внуків ви
ховали, вже, ото, помаленьку до зо
лотого ювілею наближаються, — а
в цьому одному пункті не можуть я-
кось договоритись ,знайти спільну
мову. І то не можуть знайти спільної
мови відносно читання газети „Сво
бода" . . . Бо пан Татух починає чи
тати її з початку, а пані Татушиха
якраз навідворіть — з кінця.
Пан Татух читає газету систематич
но, починаючи від самого заголовка:
„Сво-бо-да". Воно, на перший пог
ляд, здавалося б, що в такому заго
ловку немає нічого інтересного, та це
не так: і тут бувають несподіванки.
От за останніх двадцять років (прига
дуй пан Татух) Редакція вже три ра
зи міняла наголовок (пан Татух ка
же „тайтел"). Був колись тайтел"
великий та лабатий, що сліпий його
намацав би, потім зменшився наполо
вину, а далі зробили через цілу га
зету — довгий, а вузенький.
Після заголовку пан Татух доклад
но студіює ціну за газету, бо й тут
трапляються зміни. Як то кажуть —
час на часі не стоїть, і все тепер іде
на звишку.
Десь ти все бачиш і все знай
деш! — каже місис, подивляючи чо
ловіка.
— А нащо я ношу дві пари очей —
від паради? — показує містер на свої
окуляри.
Пані Татушиха має свою систему
читання - - починає читати ззаду. Як
що ви думаєте, що від Тарзана, то
грубо помиляєтесь на тому місці. Бо
якраз пані Татушиха не симпатизує з
тим роздягненим каваліром, а всі йо
го витівки з мавпами, вибачайте на
слові, і крокодилами їй, можна ска
зати, при п'яті тримаються. Пані Та
тушиха саме тікає від світових оман і
земської суєти, її цікавлять справи
Вічности і потойбічного життя. Тому
вона залюбки починає „Свободу" від
некрологів або посмертних згадок.
Та ви не думайте, що її однаковою
мірою цікавлять всі надруковані в
„Свободі" некрологи! Отож, ні! Коли
вона, наприклад, кине оком на ого
лошення в широких, чорних рямцях,
великими літерами, з довгою леген
дою тексту під бл. п. покійником, то і
не читаючи знає, що це знову помер
на серце якийсь скитальеький про
фесор або доктор . . .
Зате ж вона зосереджує всю свою
увагу на рубриці, що носить назву
„Посмертні згадки", ці друковані на
задній сторінці, у вузенькій колонці
і дрібним шрифтом, у якій секретарі
відділів оповіщають громаду про від
хід у кращі світи того чи іншого чле
на старої ґварді ї . .. В цьому сумному
й нескінченому реєстрі завжди нади
баєте когось близького, знайомого,
коли вже не односельчанина, то бо
дай земляка з вашого повіту. От, з
тим, наприклад, чоловіком ви приїха
ли до Америки на тому самому ко
раблі, а з тією жінкою робили на од
ному „плейзі" чи стояли разом „на
борті", разом ходили по хрестинах,
весіллях, пікніках . . .
А нині (читаєте в газеті) . . . „Брат
ство св. Андрея, такий-то Відділ Ук
раїнського Народного Союзу, з жа
лем сповіщає, що довголітня його
членкиня, блаженної пам'яті : : :"
- - Т и чуєш, старий? — перериває
читання пані Татушиха. — Палаж-
ка Дзянова померла, царство їй не
бесне.
- Що ти кажеш! . . . Така молода
жінка!
— Та шур, що молода: ще не мала
23