Basic HTML Version
російська імперія, як держава скла-
дена з багатьох національних те-
риторій, і свідомо й несвідомо завжди
й всюди підкреслювала свою єди-
ність та неподільність.
І
це гасло,
покладене в основу „едіной та нєдєлі-
мой" Росії стало ще актуальнішим
та провідним для армій т. зв. „бєлого
двіженія'' під проводом
генералів
Денікіна, Вранґеля, Юденіча та адмі-
рала Колчака, які боролися за від-
новлення та закріплення Росії в до-
революційних кордонах.
Головне призначення російської
імператорської армії було боротися
проти „зовнішнього" та проти „внут-
рішнього" ворога-
Тільки автономна Фінляндія мала
„фінляндські стрілкові полки", які
по суті не були фінляндською націо-
нальною армією вже хоч би тому, що
склад їх не був чисто фінський.
Деякі незначні відмінності мали
козацькі війська, які їх не робили чи-
мось інакшим від загального росій-
ського війська. У виняткових обста-
винах часом творилися нерегулярні
військові частини з народів Кавказу
та Середньої Азії.
Поза цими незначними вийнятками
російська армія це була єдина цен-
тралізована армія з єдиним керівниц-
твом та, як правило, екстериторіяль-
ним поповненням. Українські вояки
рідко коли служили в частинах роз-
міщених на території України. Нав-
паки, багато їх було в частинах на
Далекому Сході, на Півночі, понад
Волгою тощо.
За три-чотири роки служби тільки
дехто з вояків побував на відпустці в
далекій Україні. Поза територією
України вояки легко піддавалися де-
націоналізації, що вперше виявляла-
ся в скаліченій „салдатській" мові.
З початком війни 1914 року росій-
ська влада вперше зустрілася з фак-
том націоналізації війська. Україн-
ські чехи, переважно волинські, за-
жадали від російської влади створе-
ня чеської бригади з чехів громадян
російської держави і чехів, громадян