Basic HTML Version
березня 1917 p. два новозоргані-
зовані курені УСС вирушили з
вишколу під Миколаєвом на фронт.
Одним куренем командував сот. Йо-
сип Букшований, другим сот. Василь
Дідушок, а обома куренями от. Франц
Кікаль, знімчений чех. Я був тоді
хорунжим і командував чотою.
Не раз ішли хлопці з коша, чи з
вишколу УСС на фронт, але з яким
же інакшим почуттям. Звичайно бу-
ло трохи страху і трохи радости.
Страху — бо на фронті не тільки стрі-
ляють, але й забивають, а радости —
бо скінчилися докучливі вправи, нуд-
ні перегляди і тверда дисципліна.
Тим разом це все відступило в тінь,
а перед нами стала одна велика за-
гадка: як буде виглядати війна з
республіканською Росією? Чи її уряд
далі буде гнати солдатів до бою, а
як буде гнати, чи солдати послуха-
ють його? А що з Україною, чи спро-
можеться на якийсь відрух? Ми зна-
ли, що зразу у революційному зриві
в Петербурзі взяли участь полки, зло-
жеш переважно з українців, але чи
це мало підклад також і український,
чи тільки революційний? Вістки до
нас доходили скупі і спізнені, бо че-
рез невтральні держави, та все ж та-
ки сам факт упадку царату родив на-
дію на поправу долі України. Тож
і під час маршу на залізничу стан-
цію і під час їзди залізницею до Бе-
режан ішли на цю тему балачки і
кінчалися тим, що війна на сході
вже не може довго тривати, що ми
рушимо вперед і підемо на вимріяні
простори східньої України.
В Бережанах команда австрійсько-
го корпусу, до якого ми належали,
злучила нас в один курінь. Коман-
дантом куреня став от. Кікаль, а сот.
Букшований і сот. Дідушок зійшли
на командантів сотень. За пару днів
ми пішли в першу лінію і обсадили
окопи над селом Куропатники, неда-
леко від Бережан, над річкою Ценів-
кою. Пишу — ,,над селом", бо окопи
були в лісі на досить високому горбі,
а долом тягнулося по обох боках річ-