Basic HTML Version
Де с н а 1917 року була рання. Сама
природа йшла назустріч людині.
Небо й сонце прихилялося не лише
до розхилених бруньок, а й у серце
людини вливалося.
Життя в обох Гусятинах — під
московський на лівому березі річки
Збруч і підавстрійський на правому
березі — плило тихо, спокійно,
ОДНО-
манітно й вузько, як і та річка. В
крамничках дрімали дрібні крамарі.
Тут і там переходив якийсь жид і
старався „не бути". Беззгучним і
втомленим кроком переходили пішки
з фронту гурти австрійської армії по-
лонених. Старики етапної роти тяг-
нули, йдучи на вправи, „Саловей, са-
ловєй пташечка, канареюшка жалоб-
но пойот!"
У великім, маломістечковім будин -
ку, по середині, поміж двома вулиця-
ми, навпроти головного мосту, що лу-
чив два Гусятини, в сонці блистіли
великі вікна, вештались усередині
людські постаті, цокотіли писальні
машини і рахівниці. Там містилося
„Управлєніе 26-го тилового Етапа Ю-
ґо-Западного Фронта".
Те, що в пзрших днях лютого ви-
сіло в атмосфері якоюсь загадковою
непевністю, 24 - 26 лютого уже хвилю-
вало й починало ворушити й тією
етапно-гусятинською атмосферою. У-
рядовець канцелярії етапу, фельдфе-
бель Євдокімов, на всі боки блимає
очима, наче питається:
—Да-а! Что то проісходіт . . .
Полтавець Пусан уже в десятий раз
на рахівниці чотки завертає і з-під
лоба
Н а
курянина, чиновника Ліщен-
ка споглядає, а той наче йому, як
завжди, по-нашому відповідає:
— Хай йому грець! Не второпаю!...
„Дєлопроізводітєль", холуйська ма-
леч, малорос Ґавриїл Артьомовіч Пас-
лавський, кинувши оком по канцеля-
рії, зауважує злосливо:
— Нє маґу панять, пачему то вам
работа нє ідьот?
Полтавець Анохін із широкою ус-
мішкою на устах пояснює:
— Ге! Звісно, весна! . . .