Basic HTML Version
КОЗАШІ -ПІДВОДНИШІ
НОВІ СТОРІНКИ З ІСТОРІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ
Написав П. Супрунєнко
Л
одній із старовинних українських
пісень раннього періоду боротьби
з татаро-турецькими загарбниками
є
такі слова:
Нехай йому із водою ...
Ось-ось чайка надо мною.
Дослідники супроводжують ці ряд-
ки таким коментарем. Тікаючи від во-
рога, українські селяни часто хова-
лись у воду. Занурюючись, вони диха-
ли крізь комишову трубку. Часто чай-
ки кружляли над місцем схованки і
цим виказували втікачів.
Цей спосіб знали ще давніші наші
предки. В „Стратегіконі" Маврикія —
трактаті про військове мистецтво,
властиве нібито візантійському імпе-
раторові, -— є така згадка про меш-
канців української землі докиївського
періоду. „Мужньо виримують вони пе-
ребування у воді, а коли їх настигає
ворог, занурюються і тримають у роті
спеціяльно видовбаний усередині ко-
миш, протилежний кінець якого до-
сягає поверхні води. А самі лежать
горілиць на дні річки і дихають. Це
вони можуть робити протягом бага-
тьох годин, отже, зовсім неможливо
здогадатися про їх присутність".
Досвід тривалого перебування під
водою перейняли від своїх предків і
запорізькі козаки, яким доводилося
вести боротьбу з татаро-турецькими
поневолювачами не в менш тяжких
умовах, аніж їхнім предкам. Доводи-
лося їм ховатися і таким способом.
Мабуть, січовики, відзначаючись особ-
ливою винахідливістю і військовою
хитрістю, удосконалили це вміння пе-
ребування під водою. В одному із за-
порізьких переказів розповідається,
як козак, залізши у звичайне відро,
плив у ньому під водою кілька верст.
Звичайно, це леґенда. Але уявімо собі
таку картину.
Спить у досвітній тиші древнє ту-
рецьке місто. Позіхають біля бійниць
вартові. Скільки не вдивляються вони
в море, нічого підозрілого не бачать.
Тільки чайки ширяють над рибаль-
ськими фелюгами. Та ще хвилі гонять
з моря до берега колоди якісь, що-
правда, не зовсім звичайні: стоять во-
ни сторч, ніби поплавки на поверхні
води. Та хіба мало незвичних речей
притягує море. І вартові сонно кроку
ють на своїх ділянках. А місто тим
часом прокидається, рибалки посігі-
шають до своїх фелюг, торговці зби-
раються на базар.
Раптом сталося щось неймовірне.
На очах спантеличених турків почали
виростати з води колоди. Потім з'яви-
лись дивні споруди: ящики — не я-
щики, човни — не човни. Вони швид-
ко наближалися до берега. Розчини-
лися стулки в колодах, і з них вий-
шли запорізькі козаки.
Коли турки отямилися й зрозуміли,
що трапилось, було надто пізно. Хо-
робрі воїни вже захопили місто й по-
чали розправу з ненависним ворогом.
Тільки багато пізніше стало відомо,
як сталося це „чудо".