Basic HTML Version
ТАРАС ШЕВЧЕНКО — СКУЛЬПТОР
Написав Андрій Німенко
'J'apac Шевченко був розмаїто обда
рований і винятково працьовитий
маляр.
У своїх спогадах Є. Косарєв роз
повів, як лід час однієї вечірки ,,...Ма-
євський підійшов до Шевченка, цок
нувся з ним і правду сказав: „Бага
то чим тебе, Тарасе Григоровичу, на
ділив Бог: ти йпоет, і маляр, і скуль
птор, та йще як виявляється актор...”
З листів, щоденника, повістей Т.
Шевченка видно, що скульптура пев
ний час не абияк цікавила Тараса
Григоровича, і він займався нею вель
ми продуктивно. Досі дослідники
творчости Шевченка про це кажуть
побіжно, між іншим-
Мене зацікавила доля Шевченка-
скульптора після перегляду історико-
біографічного фільму „Тарас Шев
ченко” І. Савченка, де зроблено спро
бу до певної міри реконструювати
Шевченкову скульптуру. В літера
турних джерелах про Шевченка як
скульптора згадується лише у відо
мій -праці Маріети Шаґінян „Шев
ченко” (1941) та невеличкій статті
Володимира Боцяновського в журна
лі „Образотворче мистецтво” (1939).
Одначе, питання про Шевченка-
скульптора та про його ставлення до
скульптури взагалі досі лишається
нез’ясованим.
Шевченко вперше почав займати
ся скульптурою на засланні, у Но-
вопетровській фортеці, де особливо
ретельно стежили за тим, щоб він не
порушував жорстокого вироку Ми
коли І про заборону писати ймалю
вати. Як тільки Шевченко повернув
ся з Аральської і Карабутацької ек
спедиції (1853 року), згори наказано
перевести його з Орської кріпости в
далеку Новопетровську і стежити,
щоб у нього не було навіть матерія-
лу для малювання. „Шість років уже
минуло, — пише Тарас Григорович
С. Артемовському 15 червня 1853 ро
ку, — як я мучусь без олівця і фарб”.
„ . . .Дивитися і не сміти малювати
це ж мука, яку зрозуміє тільки справ
жній мистець!” Про заборону ліпити
не було сказано нічого. Шевченко
скористався з цього. Знайшовши по
близу фортеці добру для ліплення
глину, з властивим йому завзяттям
взявся до роботи. А про те, що скуль
птура завл^ди його вабила, видно хоч
би з повісті „Капітанша”.
До заслання ліпити Шевченкові не
доводилось, хоча скульптурні взірці
знав добре: в Академії Мистецтв зма
льовував клясичні постаті, анатомічні
гіпсові зразки. Але практично з тех
нікою ліплення він був мало обізна
ний. Шевченко пише до своїх прияте
лів у Петербург (зокрема до С. Ар-
темовського), щоб вони порадили, як
ліпше взятися за цю оправу, просить
вислати йому підручник фізики, де
які форми, щоб вилити з них фігури
та вчитися на них замість натури.
У тісній казармі, що правила йому
за майстерню, умови для ліплення
були вкрай погані. „Про модель і го
ворити нічого”, —■скаржився він у