Basic HTML Version
зі мостобудовання та електрозварю
вання Євген Патон (1870-1953) наро
дився в Ніцці в родині шведа, росій
ського консула. Після студій в Дрез-
дзнській політехніці (1882-92 pp.)
став там асистентом при катедрі ста
тики споруд та мостів. В 1897 р. по
чав викладати у Вищому Технічному
Училищі в Москві, де в 1901 р. очо
лив катедру мостів. В 1904 р. очолив
катедру мостів у Київському Політех
нічному Інституті, а в 1929 р. став
керівником Інституту Електрозварю
вання при Українській Академії На
ук. Залишив багато наукових праць.
Патона та міст ім. Патона через Дні
про в Кизві зустрічаємо на совєтській
марці (4 к.) з Ю жовтня 1963 р.
Українська людина, не зважаючи
на дискримінацію, завоювала собі
місце в світі поштової марки. Згада
них тут понад сімдесят осіб, це, що
правда, не багато, але коли брати
під увагу брак українських держав
них випусків, то це — поважне чис
ло.
Часом цих людей треба вишуку
вати з-під намулу російського імпе-
ріялізму, що намагається загорнути
успіхи кого тільки можна. Іншим ра
зом марка, що виглядає зовсім непри
четною до української тематики, зо
бражує твір мистця українського по
ходження. Кожне нове відкриття зба
гачує наші можливості інформувати
чужинців про українське питання з
допомогою цього малого кусочка па
перу, що має багато мільйонів при
хильників по цілому світі.
Але й нам самим, розглядаючи
марки із українською тематикою,
пригадаються, може часом і призабу
ті факти, що творять нашу українсь
ку спадщину, в центрі якої стоїть
життєрадісна і талановита Українсь
ка Людина*
ОТАМАН
Коли шаліли йрокотали бурі
І даль гриміла від козацьких лав,
Тоді на клич отамана Петлюри
Жовтоблакитний прапор засіяв.
Він майорів над селами ймістами,
Шумів на вітрі — України стяг!
Ранкова нива квітнула житами,
Бриніла пісня в радісних серцях.
Та хижий ворог з півночі лихої
Повів полки — Батиєву орду,
І в лютому татарському розбої
Палив залізом землю молоду. . .
Від куль і стрілів катa-супостата
Поліг Отаман з мукою надій,
Що близько час — і спалахне
розплата,
Як блискавиця, блисне буревій!
. . . В чужім Парижі, там його
могила. . .
Схилилося суцвіття золоте.
І рідний прапор, як Дніпрова
хвиля,
Проміниться і грозяно цвіте!
Микола Щербак