Basic HTML Version
РОЗГАДКА ДАВНЬОЇ ТАЄМНИЦІ
Написав Іван Падалка
J J
o
,
ttoto
. •. Ним оздоблювали зброю
і. всипали корони монархів^ за,
нього проливали кров і божеволіли
люди. А воно в усі віки минулого,
немовби кепкуючи з людського глуз
ду, сяяло своєю одвічною красою і
силою; і хто-зна, може, десь і нині
відбуваються трагедія, схожа на ту,
Щ о ї ї
колись зчинили
ЗОЛОТ І
жили
північно-американського Клондайку.
Такі сумні пригоди обминули Ук
раїну, ба вона, як розповідає історія,
не мала свого золота. А може, не все
розповіла історія? Може, лист, що
його я знайшов у геологічних фон
дах міста Києва, і є ота розповідь
про можливі відкриття в цім краї
славетного металу?
Це — лист князя Ґоліцина-Прото-
попова, писаний до Санкт-Петербурґу
на ім’я Петра І в лютому 1718 року,
про „Відрядження до Київської губер
нії Черкащина Семена Михальського
для пошуку мазепинського скарбу й
огляду руди, з котрої виробляли сріб
ло і золото”. Самому відрядженню
передували ось які події.
Ширилися чутки про Мазепині
скарби иа річці Росі. Мешканець села
Новий Млин на Черкащині Яків Пе
рехрест якось сказав, що про схован
ку знає офіцер Семен Михальський.
Під тим приводом, що Михальський
нібито колись образив Петра, його
посадили до в’язниці. У Петербурз
на допитах він засвідчив, що в Бату
рині, в Мазепинному загородньом^
дворі на Гончарівці, в кам’янім мур
зберігається гетьманів скарб. А йо
му, Михальському, розповідав пре
це у Києві Мазепин челядник на прі
звище Дереза.
„За часів же Мазепи, — заяви]
Михальський у своєму визнанні, —
в малоросійських містах, а в яких са
ме, він не знає, вироблялося срібл<
і золото. Про це говорив йому пи
cap Захарій Патока”.
В Санкт -Петербурзі вирішили
„Для пошуків мазепинського скарбу
огляду руди, що з неї вироблялось
золото і срібло, послати Київськом;
губернаторові людей, які б допомог
ли Черкащину Михальському.. • вив
чити все достоту. . . і надіслати пр
це великого государя указ . . . ”
Певна річ, ніякого скарбу не знай
шли, а тим більш самородного мета
лю. Тоді звели Михальського з Па
токою в присутності дячка ГлухІЕ
сько-Троїцької церкви. Патока довг
відмагався, але, кінець-кінцем, при
знався:
— Років сім тому, тобто чере
рік після того, як втік Мазепа, в Че£
нігові, в Троїцькому монастирі, мона
Іларіон казав йому, що в Україн
за Переяславом, за п’ятнадцять веі