Basic HTML Version
прикладу варто пригадати тодішні ці
ни. Найкращий обід (печена волови
на) у першорядному ресторані кош
тував із усіми додатками $ 1.35. Пер
шокласний особовий Форд 1941 р. з
огрівачем коштував $ 765. Чоловічий
одяг із двома парами штанів можна
було купити за 35 дол. Заробітні пла
тні вправного секретаря чи стеногра
фа виносили 36 дол. за шість днів
праці в тижні. Відбудувавши свою
економію після жахливої депресії, 3-
СА не хотіли війни. На початку гру
дня 1941 року у ЗСА фактично пану
вав мир. Вправді від вибуху війни в
Европі, отже протягом якого півтора
року країна поділилася на два табо
ри: вступати у війну чи лишатися
з боку. Від 11 березня .тобто від схва
лення акту про ленд-ліз, тріюмфува-
ла менша войовнича група, яка була
за участю у війні. Сумнівними стали
перспективи на мир, коли президент
Рузвелт зустрівся із бритійським пре
м'єром Черчиллом на Атлянтику. В
Атлянтійській Хартії стверджувалося,
що ЗСА, хоч і не в стані "війни, вже
домовилися з Великою Британією що
до „повного знищення тиранії нациз
му". У цій деклярації вже говорилося
про „переможених і переможців", про
майбутнє диспонування територіями,
про економічні привілеї, роззброєння
напасника і нову світову організацію
(„ширшу і сталу систему загальної
безпеки"). Підписуючи цю Хартію,
Рузвелт дав до зрозуміння, що ЗСА
схиляються до участи у війні.
„Сам факт, що ЗСА, все ще таки
формально невтральні, об'єдналися із
воюючою потугою, щоб зробити таку
декларацію було подивугідною не
сподіванкою". •— пише Черчил у сво
їх споминах. Підпис Рузвелта під за-
плянованим знищенням Німеччини
„рівнявся провокації, яка в нормаль
них часах відповідала воєнній акції".
І на ділі фльота ЗСА вже мала на
каз Рузвелта „стріляти при зустрічі"
на німецькі й італійські кораблі і
підводні човни, що їх Рузвелт наз
вав „тарахкавцями Атлянтику".
У Вашингтоні в міжчасі вже про
тягом довгих місяців ішли пертракта-
ції японських дипломатів із Рузвел-
том і державним секретарем Голом
про можливість полагодження непо
розумінь на Пацифіку, які були ду
же пекучі. Не зважаючи на зусилля
представника японського уряду ад
мірала Номури і японського амбаса-
дора Курузу (спеціяльно висланого
для допомоги амбасадорові Номурі),
розмови із американським урядом за
лишалися безвислідними. Секретар
Гол передав 26 листопада японцям
гостру ноту ІЗ 10 точок з вимогою,
щоб Японія прийняла її, якщо хоче
порозуміння. У тій ноті Гол дома
гався, щоб японці вивели свої війсь
ка цілковито із Китаю ії Індокитаю;
щоб вони підтримували тільки націо
налістичний китайський уряд, з яким
Японія вже чотири роки воювала; і
щоб Японія зобов'язалася втримува
ти мир на Пацифіку і не вмішувалася
у справи Европи, дозволяючи вод
ночас на встрявання ЗСА в європей
ські справи. Передаючи цю ноту я-
понцям, Гол був певний, що Японія
не прийме його пропозиції, і заявив
секретареві війни Стімсонові: „Я у-
мив свої руки від цієї справи і вона
тепер у ваших і Нокса руках — армії
і фльоти.
У Токіо, японський міністер закор
донних справ Того, а за ним й інші
члени уряду прийняли ноту Гола за
американський ультиматум і повідо
мили своїх дипломатів у Вашингтоні,
що коли вони не діб'ються порозу
міння до 28 листопада, отже два дні
після ультимативної ноти Гола, „спра
ви будуть розвиватися автоматично".
„Пертрактації фактично не матимуть
значення, — було сказано в інструк
ціях з Токіо — але не дайте пізнати,
що пертрактації зірвані, тільки че
кайте на дальші доручення".
Ці і всі інші секретні повідомлення
й інструкції пересилано з Токіо до
японської амбасади „пурпурним" ши
фром, який японці вважали немож
ливим до відшифрування. І англійсь
кі і німецькі експерти і техніки, не
зважаючи на всі зусилля й намаган
ня, не зуміли знайти ключа того ши
фру. Висилані повідомлення прийма-
160