Basic HTML Version
робиться за столом: я вже вам казав,
що тепер буде таке дарування, як на
весіллю в Старім Краю. Як дана осо
ба, тобто гість, покладе на стіл ко-
перту з десяткою, — ви граєте на її
честь мелодію, то значить першу
строфку марша ,,0й, там на горі Січ
іде"! Розумієте?
Артист: Розумію.
Пан Т.: А мелодію знаєте?
Артист: Знаю.
Пан Т.: Ол-райт. Як же знайдеться
така дана особа, що положить біль
ше, чим десятку, скажемо — двад
цять чи тридцять талярів, тоді ви ста
єте на гаптак і жарите на її честь
„Многая літа"!
Артист: Ціле „Многая літа"?
Пан Т.: Ціле „Многая літа". За двад
цять талярів оплатиться.
Пані Т.: Невер майнд, оплатиться.
Перед тим треба їм дати знак, що
мають заграти, бо ж вони з Духа
Святого не будуть знати, що хто
встромив до коперти — п'ятку чи де
сятку!
Пан Т.: Велл, таких чіп-гостей у нас
не буде, щоб давали п'ятку. Се одна
річ. А друга — ви, містере - артисте,
мусите добре завважити ці знаки, що
їх моя місис буде вам подавати. Во
на кожний раз заглядатиме до копер
ти: коли дана особа встромила де
сятку, моя місис піднесе догори один
палець, а се є для вас той знак, що
маєте заграти „Ой, там на горі Січ
іде"!
Артист: Тільки одну строфку?
П. Т.: Ц-райт. За десятку більше не
варто. Коли ж моя піднесе два пальці
вгору — се знак, що в коперті є
грубша валюта, і тоді ви, розумієть
ся, граєте „Многая літа" на нуту
„Ми гайдамаки". Розумієте?
Артист: Розумію.
Пан Т.: Уважайте, щоб сі дві мелодії
не поміщались, бо в нас люди дуже
образливі, і як комусь заграєте „Ой,
там на горі Січ іде" замість „Многая
літа", то ми прибавимо собі ворога на
решту нашого життя . . .
Пані Т.: Невер майнд, їм мелодії не
поміщаються: вони скінчили загра-
ничні школи!
Маґістер: У Львові, і у Відні!
Пан Т.: Ол-райт, зараз побачимо і
почуємо, який з нього артист. Так
уважайте ж собі: я тут, ніби, є той
гість, що йде складати конґратуляції
парі ювілятів. (Встає зі свого крісла,
підходить до стола, витягає копер-
ту. . .
Артист (перебиває): Вибачте на мо-
ментик!
Пан Т.
:
Чого вам?
Артист: Хвилиночка . . . Може зроби
мо інакше: поміняємось ролями. Я
буду цим гостем, що кладе коперту,
а ви, пане ювіляте, станьте собі коло
дверей і заграйте відповідну мело
дію. Покажете мені, як її заграти . . .
Ви ж колись грали в оркестрі, якщо
не помиляюсь?..
Пані Т.: Шур! Він грав на трубці,
як служив при фаєрманах!
Пан Т.: Слушна рація, давайте труб
ку, я вам покажу, як ся грає! Ще
стільки духу в мене є. А . . . ви маєте
десятку ?
Артист: А вже ж! (витягає цю саму
десятку, котру дістав від пана Тату-
ха як завдаток, вкладає її до копер
ти). Увага, куртина вгору, почина
ється представлення! . . Підходжу до
стола, тисну руку ювілятам . . .
Пані Т.: Тисніть, тисніть, тільки не
цілюйте!
Артист: І кладу на стіл коперту . . .
Пані Т.: Красно вам дякую!
Пан Т.: За ,.дякую" тато з мамою не
женився . . . Є десятка, чи ні ?
Пані Т.: Шур, що є! (піднімає один
палець).
Пан Т.: Ве л л . . . Тепер приходить
марш.
(Надувається, червоніє, грає пер
шу строфку січового маршу „Ой, там
на г ор і . . ." Пані Татушиха і Маґістер
приспівують за столом, Пані Татуши
ха ще й приплескує долонями. . . ).
Артист (перебиває): Дякую! Знаме
нито! Цю партію ви виконали прек-
192